Зло не має влади

Все мае зворотний бiк…

Його блiде обличчя попливло, неначе вiдображення у водi, нiби марево над багаттям. У мене зашумiло у вухах: шкiра в Максимiлiана темнiшала, очi свiтлiшали, волосся з бiлого робилися темно-русявим…

Я упiзнала вiдображення. Це ж я сама стояла перед собою, i моi руки торкалися моiх же долонь!..

Я ступнула наперед – i звалилася з ослона…

* * *

Ми опинилися посеред тiеi ж таки кiмнати – Оберонового кабiнету. Начебто й того, але неабияк змiненого: пiдлогу було застелено щiльним килимом iз кольорових хвостикiв переплетених ниток, петельок, а поверх нього ще й накрито шаром туману – хисткого, нерiвного.

Згустки його чергувалися з майже прозорими «вiкнами».

Я глянула на Максимiлiана. Всупереч моiм побоюванням, некромант залишився колишнiм (принаймнi на когось не перетворився). Напевно, i в мене моi патли не вiдросли…

– Шукаймо, – сказав Максимiлiан, – ось шафа.

З-пiд портьери, що прикривала книжкову шафу, тяглися цiлi грона, джгути яскравих ниточок, якi мерехтiли в туманi.

Максимiлiан зiрвав тканину ранiше, нiж я встигла крикнути: «Обережно!» Здiйнялася хмара пилу, але бiльших неприемностей, на щастя, не сталося: вiдкрилися книги на полицях – обплутанi, пронизанi нитками.

– Ось вони, виворiтнi зв’язки, – пробурмотiв некромант. – Давай розбиратися.

Вiн заходився знiмати з полиць том за томом. Яскравi нитки тяглися за книгами, тьмянi рвалися, наче згнилi тонкi корiнцi. Максимiлiан брав у руки одну вервечку за iншою, обмацував iх, намагаючись вiдокремити вiд загальноi плутанини.

Нитки ворушилися, мов струменi диму в повiтрi, нiби волосся потопельника пiд водою, тяглися за його руками та намагались вислизнути. Менi стало якось незатишно…

Я взялася за посох, вiдчула його в долонях i трохи осмiлiла. Навершя мерехтiло червоним. Невиразна небезпека чигала звiдусiль.

Я озирнулася. По всьому кабiнету, вздовж стiн i по стелi тяглися нитки – грубi й тонкi, цiлi й обiрванi. Здавалося, тут порпався електрик або божевiльний павук.

Нитки здебiльшого були зiбранi в пучки й протягнутi акуратно – напевно, тому, що укази й рiшення, котрi ухвалювалися в цьому кабiнетi, були правильними та справедливими. І тiльки навколо книжковоi шафи панувала плутанина. Можливо, до цього були причетнi автори книг? Або читачi, що колись витлумачили iхню мудрiсть неправильно?

Три чи чотири легенькi нитки, схожi на вовняну пряжу, обгорнулися навколо моеi шиi. Рухатися не заважали.