Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 2

Дон Кiхот утерся i зняв шолома – подивитись, що йому голову студить; побачивши ж усерединi ту бiлу гамулу, пiднiс до нiздер, понюхав i вигукнув:

– Клянусь життям володарки моеi Дульсiнеi Тобоськоi, ти сиру менi сюди поклав, зраднику iден, шельмо, невiрний джуро!

На те Санчо одповiв незворушно, нiби й не вiн:

– Як то сир, то дайте сюди, пане, я його з’iм… Тiльки цур йому, хай його та нечиста сила iсть, що його туди втеребила! Де б то я посмiв вашiй милостi шолом отак паскудити? Найшли менi смiлька! От iй же право, пане, послав менi Бог на розум, що i мене якийсь чорнокнижник напастуе, бо я ж вашоi милостi знадiб i сустав, от вiн i насквернив туди, щоб ви, терпець утративши, на мене гнiв положили i боки менi, як водиться, полатали.

Тiльки цим разом не в тi, лихий, узувся, бо я на добрий вашоi милостi розум уповаю: ви ж, пане, довiдне знаете, що нема в мене анi сиру, анi молока, анi ще чого путнього, а якби й було що, то я б його не вам у шолом, а собi в кендюх укинув би.

– Все може бути, – сказав Дон Кiхот.

На все те дивився шляхтич i з усього того дивувався, особливо як Дон Кiхот, витерши собi голову, обличчя, бороду й шолом, iзнов нап’яв його на лоба, поправився в стременах, шурнув меча, чи добре виймаеться, наважив списа i промовив:

– Тепер будь, що буде! Готовий я хоть iз самим сатаною на мiру стати.

Тут над’iхав саме фургон iз хоруговками – на одному мулi погонич сидiв та ще на передку чоловiк якийсь.

Дон Кiхот став на них переп’ят i спитав:

– Куди, братове, iдете? Що се в вас за фургон i що ви в ньому везете? Що воно ото за хоруговки?

На те вiдповiв вiзник:

– Фургон се мiй, а везу на ньому левiв двох добрих у клiтках, що губернатор Оранський презентом його королiвськiй мостi до двору посилае; i хоруговки королiвськi ж, на признаку, що се добро його величностi.

– Чи великi ж тi леви? – поцiкавився Дон Кiхот.

– А великi, – вiдказав чоловiк, що на передку сидiв. – Таких iще, або бiльших, з Африки до Гишпанii досi не привожено; сам я левар, то всяких перевозив, а таких iще не траплялось. Маемо тут самця й самицю: самець он у першiй клiтцi, а самиця в он тiй заднiй, i голоднi обое, бо сьогоднi ще iх не годовано. Тож нехай милость ваша рачить дати нам дорогу, бо нам якнайшвидше треба кудись доiхати, щоб корму iм добути.