Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 2

– Не розумiю, – вiдповiв Дон Кiхот, – що ваша милость мае на увазi, говорячи про те мое нiби вислизання.

– Згодом я все з’ясую, – сказав дон Лоренсо, – а тим часом прошу пана вислухати з увагою i тему для глоси, i саму глосу. Звучать же вони ось як.

О, якби я мiг вернуть

Неповторну щастя мить

Чи узнать заздалегiдь

Те, що завтра мусить буть!

Глоса

Все минае в цьому свiтi,

Все до часу, до пори;

Розгубились в лихолiттi

Долi щедроi дари,

Незабутi, неспожитi.

Доле, доле! Добра будь,

Укажи до щастя путь

І справди моi надii!

Днi минулi, золотii,

О, якби я мiг вернуть!

Не прошу я в неба влади,

Перемог i нагород,

Я одному був би радий —

Жити знову без турбот,

Як колись, у днi вiдради

Хай утiха прилетить

Спраглу душу оживить,

Жаль згасить у серцi чулiм,

Хай зазнаю, як в минулiм,

Неповторну щастя мить!

Та судьба не так судила,

І вернути до життя

Те, що вiчнiсть схоронила

У безоднi небуття,

Нiчия не може сила.

Рiк за роком прудко мчить,

Їх нiкому не спинить,

І не вдасться нам нiколи

Вiдвернуть велiння долi

Чи узнать заздалегiдь.

Мучить душу бiль жорстокий,

Пал тривог i шал надiй;

Нi, вже краще вiчний спокiй,

Вiчний сон в землi сирiй,

У могилi у глибокiй.

Щоб страждання всi забуть,

Я б хотiв навiк заснуть,

І давно я став би прахом,

Та стискае серце жахом

Те, що завтра мусить буть.

Як дон Лоренсо дочитав свою глосу, Дон Кiхот схопився на ноги, стиснув йому правицю i промовив гучним голосом, мало не криком:

– Вишнiми небесами клянуся, шляхетний юначе, ви – найкращий пiiта на крузi земному i заслужили есте лаврiв не з Кiпру й не з Гаети, як казав один вiршописець[72 - Хуан Баутiста де Вiвар, один з найвiдомiших iспанських письменникiв «золотого вiку», сучасник Сервантеса, згодом призабутий.

Гаета – мiсто в Італii.] (прости його, Боже!), а вiд самоi афiнськоi академii, якби вона й досi iснувала, та вiднинi iснуючих паризькоi, болонськоi i саламанчанськоi! Як же суддi не присудять вам першоi премii, то бодай би iх застрелив яснолукий Феб-Аполлон, бодай би Музи порогу iхнього довiку не переступали! Прокажiть iще, пане, спасибi вам, якiсь вiршi довшоi мiри, аби я мав змогу всiма сторонами ваш дивовижний генiй оцiнувати.