Завдання Героїв

Одного дня вони самi стануть лицарями, отримають власних коней, власний герб та власного зброеносця. Їх запрошуватимуть на усi фестивалi, вони будуть обiдати за Королiвським столом. Це було чарiвне життя. І воно вислизнуло з його рук.

Тор вiдчув себе фiзично хворим i намагався випхати усi цi думки зi своеi голови. Але не мiг. Частина його ества, десь глибоко всерединi, кричала на нього. Вона казала йому, що не треба здаватися, що на нього чекае краща доля, нiж ця. Вiн не знав, що це було. Вiн вiдчував, що вiн iнший.

Можливо, навiть особливий. Що нiхто його не розумiе. І що всi вони недооцiнюють його.

Тор досяг найвищого пагорбу та побачив свою отару. Вона була добре навчена i досi трималася купи, перемiщуючись у пошуках свiжоi трави. Вiн почав рахувати iх за червоними вiдмiтками, якi вiн лишив в них на спинах. Закiнчивши, вiн завмер. Не вистачало однiеi вiвцi.

Вiн перерахував знову. І знову. Вiн не мiг повiрити: однiеi вiвцi не вистачало.

Тор нiколи ранiше не губив овець, i батько нiзащо йому цього не пробачить.

Бiльше того, йому було гидко думати про те, що одна з його овець залишилася сам-на-сам з дикою природою. Вiн не мiг бачити, як страждае невинне створiння.

Тор вибiг на вершину пагорба i почав шукати ii поглядом, поки не знайшов, на вiдстанi кiлькох пагорбiв: одинока вiвця з червоною мiткою на спинi. Вона була одна серед дикого лiсу. Його серце опустилося, коли вiн зрозумiв, що вiвця не просто втекла, а серед усiх напрямкiв обрала захiдний, напрямок Темного Лiсу.

Тор глитнув.

Темний Лiс був забороненим мiсцем – не лише для овець, але й для людей. Вiн був за межами села, i з часу, коли вiн навчився ходити, Тор знав, що туди краще не соватися. І вiн нiколи цього не робив. Згiдно легенди, кожний, хто потрапить туди – приречений на загибель, адже непролазнi хащi лiсу кишiли хижими тваринами.

Тор дивився на небо, яке темнiло, та вагався. Вiн не мiг дозволити своiй вiвцi пiти. Вiн порахував, що, якщо рухатиметься швидко, зможе повернути ii.

Вiн озирнувся останнiй раз та побiг, прямуючи на захiд, до Темного Лiсу.

Над ним збиралися густi хмари. Вiн вiдчував слабкiсть, одначе ноги несли його самi. Вiн вiдчував, що не може повернутися, навiть якщо захоче.

Це було схоже на забiг у жахливому снi.

* * *

Тор пробiг декiлька пагорбiв, не зупиняючись, та опинився пiд густим склепiнням Темного Лiсу. Стежки закiнчувались там, де починався лiс, i вiн забiг на непозначену територiю. Пiд його ногами хрускотiло соковите лiтне листя.