Завдання Героїв

З його рани текла кров, очi опухли, йому важко було бачити, складно було дихати, але вiн пiдняв своi кулаки.

Здоровань обернувся i витрiщився на Тора. Вiн з подивом похитав головою.

“Тобi слiд було б залишитися лежати, хлопчику”, – пригрозив вiн, знову наближаючись до Тора.

“ДОСИТЬ!” – пролунав голос. – “Елден, назад!”

Зненацька з’явився лицар i став мiж ними. Вiн витягнув вперед руку, не дозволяючи Елдену пiдiйти ближче до Тора. Натовп стих, коли всi новобранцi побачили лицаря. Було зрозумiло, що до цiеi людини слiд ставитися з повагою.

Тор пiдняв очi i з трепетом подивився на лицаря. Йому було трохи за двадцять – високий, широкоплечий, з квадратною щелепою, з каштановим доглянутим волоссям. Вiн вiдразу ж сподобався Тору. Його першокласнi обладунки, кольчуга з полiрованого срiбла, були прикрашенi королiвськими атрибутами: соколом – емблемою роду МакГiлiв. В горлi у Тора пересохло – вiн стояв перед членом королiвськоi родини. Вiн не вiрив своiм очам.

“Пояснiть, юначе”, – звернувся вiн до Тора.

 – “Чому Ви увiрвалися на нашу арену без запрошення?”

Тор не встиг вiдповiсти, як раптом прибiгли три члени королiвськоi варти. Головний охоронець став, важко дихаючи, i вказав на Тора.

“Вiн не пiдкорився нашим наказам!” – закричав вiн. – “Я збираюся закувати його в кайдани й кинути до королiвськоi темницi!”

“Але ж я не зробив нiчого поганого!” – запротестував Тор.

“Невже?” – обурився охоронець. – “А як щодо того, що ти проник у власнiсть Короля без запрошення?”

“Я всього лише хотiв отримати шанс!” – крикнув Тор, обернувшись i благаючи лицаря, члена королiвськоi сiм’i, який стояв перед ним.

 – “Я лише хотiв отримати шанс, щоб вступити в Легiон!”

“Цей тренувальний майданчик тiльки для запрошених, юначе”, – почувся хрипкий голос.

У коло зайшов воiн рокiв п’ятдесяти, широкий i кремезний, з лисою головою, з короткою бородою i зi шрамом на носi. Вiн виглядав так, наче все свое життя був професiйним солдатом – це було видно i за вiдзнаками на його обладунках, золотiй шпильцi на грудях.

Вiн був схожий на командувача. Серце Тора прискорено забилося при його появi. Це був генерал.

“Мене не запросили, сер”, – сказав Тор. – “Це правда. Але все свое життя я мрiяв бути тут. Все, чого я хочу – це шанс показати вам, що я вмiю. Я нiчим не гiрше всiх цих новобранцiв. Дайте менi всього один шанс, щоб довести це. Будь ласка. Я завжди мрiяв про вступ до Легiону”.

“Це поле битви не для мрiйникiв, юначе”, – вiдповiв той же хрипкий голос.