Завдання Героїв

Зрештою, метання списа було його кращим умiнням, вiдразу пiсля метання каменiв. Довгi днi, коли вiн ходив по дикiй мiсцевостi, вона дарувала йому рiзнi мiшенi. Вiн завжди мiг потрапити в цiль, навiть коли це не вдавалося зробити його братам.

Тор заплющив очi i глибоко вдихнув. Якщо вiн промаже, стражники схоплять його i потягнуть до в’язницi – i його шанс вступити до лав Легiону буде упущений назавжди. Вiд одного цього моменту залежить все, про що вiн коли-небудь мрiяв.

Вiн палко молився Богу.

Не вагаючись бiльше нi секунди, Тор розплющив очi, зробив два кроки вперед, прогнувся назад i метнув спис.

Вiн затримав подих, дивлячись, як летить спис.

Будь ласка, Господи. Будь ласка.

Спис розсiк мертву тишу, i Тор вiдчував, як сотнi очей спостерiгають за ним.

Йому здалося, пройшла цiла вiчнiсть, коли пролунав звук – без сумнiву звук того, що спис вразив цiль. Тору навiть не потрiбно було дивитися. Вiн знав, вiн був певен, що це був прекрасний пострiл. Те, як спис вилетiв з його руки, положення його зап’ястя пiдказали йому, що вiн потрапить у мiшень.

Тор наважився подивитися i побачив, з величезним полегшенням, що вiн не помилився. Спис влучив в саме яблучко. Вiн зробив те, що iншим було не пiд силу.

Приголомшена тиша огорнула його. Тор вiдчув, що iншi новобранцi i лицарi – всi дивляться на нього.

Нарештi Кендрик зробив крок уперед i задоволено поплескав його по спинi долонею. Вiн широко посмiхався.

“Я мав рацiю”, – сказав вiн.

“Але, мiй лорд!” – закричав королiвський страж. – “Це несправедливо! Цей хлопчисько з’явився непроханим!”

“Вiн потрапив у мiшень. Цього запрошення для мене достатньо”.

“Вiн набагато молодше i менше за iнших. Це не загiн для малюкiв”, – приеднався генерал.

“Я б вважав за краще мати маленького солдата, який може вразити цiль, нiж дубину, яка на це не здатна”. – вiдповiв лицар.

“Щасливий кидок!” – закричав бугай, який бився з Тором. – “Якби у нас було бiльше спроб, ми б теж поцiлили!”

Лицар обернувся i окинув поглядом крикливого новобранця.

“Невже?” – запитав вiн. – “Чи побачу я, як ти зробиш це зараз? Чи повиннi ми поставити на те, що у тебе вийде?”

Схвильований хлопець засоромлено схилив голову, очевидно не бажаючи прийняти пропозицiю.

“Але цей хлопчисько – незнайомець”. – запротестував генерал. – “Ми навiть не знаемо, звiдки вiн родом”.

“Вiн прийшов з низовини”, – почувся голос.