Шляхами і стежками життя

Мови, малярство, музика, iсторiя, теологiя, фiлософiя, верхова iзда, танцi, шляхетнi манери, придворний етикет – чого тiльки не навчали в пансiонi! Для допитливоi Естрельiти особливо праглося то побiгати в розкiшному монастирському саду, то усамiтнитися у багатiй бiблiотецi монастиря, де вона поринала в глибини iсторii, релiгii, фiлософii, культури народiв i цивiлiзацiй. Особливий дар вихованка пансiону виявила до вивчення мов. Крiм поглибленого вивчення французькоi та рiдноi iспанськоi, студiюе англiйську i нiмецьку мови, ретельно вивчае латинську та грецьку.

Незабутнiм враженням для десятирiчноi дiвчинки, яка тiльки того свiту й бачила у похмурих покоях староi панi в Борках та в монастирськiй школi-пансiонi, стала поiздка зi своею молоденькою тiтонькою Інес та ii чоловiком, арабiстом i археологом доном Лоренсо, до мiста Аахена, до Рима i нарештi, в 1899 роцi, на батькiвщину – в мiсто Бургос.

У колишньому французькому «мiстi Карла Великого», а тепер нiмецькому Аахенi, Естрельiта зустрiла пiд час прогулянки в мiському парку кайзера Нiмеччини Вiльгельма ІІ, якому вiдмовилася дарувати квiти, як це робили традицiйно мiсцевi дiти, та ще з викличною гордiстю заявила, що вона прибула з Францii: «Ми там кайзера не маемо…».

Нарештi – давно вимрiюваний Рим, зустрiч iз улюбленим дядечком Еугенiо, латинськi слова служби Божоi, якi, як вiдчула Естрельiта, викликають асоцiацii з героiчним минулим iспанського народу, вiдроджують в ii уявi образи предкiв та iхнi дiяння, бо це «мова ii далеких, дуже далеких предкiв».

На все життя запам’ятае те, що тут, у Римi, заповiсть ii опiкун, священник Еугенiо:

– Коли життя роздiлить нас, будемо далеко один вiд одного, знай, знайдеш мене завжди, коли прийдеш ранком на першу службу Божу. Доки житиму – вона буде завжди молитвою за тебе.

Коли ж Естрельiта-Кармен повернулася в 1899 роцi до Іспанii в мiсто Бургос на запрошення своеi юноi тiтки i подруги Інес, то пiд впливом ii чоловiка дона Лоренсо почала вивчати арабську мову, захопилася археологiею, медициною, фiлософiею, малярством, а за наполяганням тiтки – музикою i вокалом.

Спiвала в храмi Севiльi, гасала на конi пагорбами поблизу родинноi посiлостi Сан-Люкар, вправляючись навiть iз шаблею, пiкою та пiстолями. Там, у Бургосi та Севiльi, закiнчила середню школу.

І ще одна щаслива подорож. До Мадрида. У гостi до двоюрiдноi сестри ii матерi доньi Касильди Медiнацелi. А отже, до двору королеви-регентки, доньi Марii-Крiстiни.