Шляхами і стежками життя

Хтозна, можливо, цей випадково почутий у Севiльi украiнський спiв i розмови з дiвчиною з Украiни, яка також, як i стара циганка Аврора, напророкувала Наталенi невпинне мандрування свiтами, ще дужче прихилив ii до того краю, в якому вона провела першi роки свого життя i де проживав ii батько.

Португальський поет Еугенiо де Кастро вiдчув iз першого погляду, що сум Нати-Наталени спричинений тугою за чистим, високого духовного наповнення коханням, невимовним пориванням до чогось незвiданого, таемничого, пiднесеного над щоденнiстю, вiдкритого до поеднання спорiднених прагненням досягти iдеалу душ.

І знову доля милосердно обдаровуе Естрельiту новим сердечним випробуванням – зустрiччю з юним королем Іспанii Альфонсо ХІІІ, а отже – поновленням зародженоi в дитинствi дружби та нестримним пориванням вiдкритися одне одному своiми почуттями, якi переповнювали iхнi серця. Та деспотична правителька Іспанii, мати короля Альфонсо ХІІІ донья Марiя-Крiстiна, дiзнавшись про iхню дружбу i кохання, звелiла Естрельiтi або вступити до монастиря кармелiток (i цим навiки замурувати себе на повне вiдчуження вiд свiту), або назавжди покинути дорогу ii серцю Іспанiю.

Дядечко Еугенiо, обурений цим зухвалим ультиматумом тиранки-австрiячки, радить небозi полишити батькiвщину з власноi волi. На знак протесту дон Еугенiо також разом iз Естрельiтою покидае Іспанiю.

Далi Париж, поривання бути серед тих, хто живе зi своеi працi, прийняття найскромнiшого зi своiх наймень – Кармен Фернандес, переiзд до Неаполя – поближче до Помпеiв, до середовища археологiв, художникiв, письменникiв, вiдновлення знайомства, яке вiдбулося ще в Петербурзi, з винятково популярним маестро спiву («Мiкельанджело спiву» – так називала Італiя свого улюбленця) Маттiа Баттiстiнi.

Нагадав славетний Баттiстiнi про iхню зустрiч у Петербурзi, про свое захоплення ii голосом i подивування тим, що Естрельiта не пiшла тодi на оперну сцену, а обрала сцену драматичного театру.

Пам’ятав спiвак i те, що колись йому сказала Естрельiта, вивчаючи партитуру опери «Ернанi». А тодi юна iспанка призналася, що iй подобаеться спiвати «для себе», витворюючи в своiй уявi зовсiм iншi образи, нiж тi, якi «живуть» в оперi.

«І тодi я сказав вам, – продовжував згадувати Маттiа Баттiстiнi, – що ви маете всi данi, щоб стати письменницею. Що це – ваш поклик, дарма що обдарованi ви всiм, щоб стати славною спiвачкою чи драматичною артисткою.