Шляхами і стежками життя

В «Автобiографii» Наталена Королева стверджуе: «Писати почала я давно, а перестала – з двадцять рокiв тому. Писала спочатку у французькiй пресi. Якусь мою працю видано було навiть по-московському (“О мотиве плетенки в армянской орнаментике”). І думала я працювати у французькiй лiтературi, до чого мене намовляли приятелi мого батька: Анатоль Франс i Камiль Фламарiон, астроном. З украiнськоi мови колись – не згадаю року, бо дуже давно – зробила була я переклад на французьку, бо нiхто тодi не мiг перечитати, що то за мова»[16 - Королева Наталена.

Автобiографiя / Королева Наталена. Без корiння. Во днi они. Quid est Veritas? – Дрогобич: Вiдродження, 2007. – С. 42.].

Тож цiлком можливо, що юна Наталена таки здiйснила цей переклад, бо пiдписала цю працю псевдонiмом Брат Іван, згадуючи таку поширену у Францii легенду про мiфiчну краiну – «володiння попа Івана», з якою в ii уявi асоцiювалися украiнськi Карпати з горою Пiп Іван. Мабуть, важко давався шiстнадцятирiчнiй дiвчинi цей текст, оскiльки до приiзду восени 1904 року до Киева Наталена рiдко коли чула украiнську мову, хiба що в дитячому вiцi, але могла геть забути.

Не знала украiнськоi мови в такiй мiрi, щоб перекладати складнi науковi тексти. Адже вона майже дванадцять рокiв провела у монастирi Нотр-Дам де Сiон iз виiздами до Іспанii.

Початок лiтературноi дiяльностi Наталени французькою мовою логiчно датувати 1903–1904 роками, можливо, 1909 роком, як визначае Роман Завадович[17 - P. З. [Роман Завадович].

Скрiзь «чужа» i скрiзь «своя»: Пам’ятi Наталени Королевоi // Овид. – 1966. – Ч. 3. – С. 6.], та найвiрогiднiше – перiодом навчання в Парижi в роках 1911–1914-х. Сама Наталена згадуе, що тодi вона активно спiвпрацювала iз лiтературними i науковими журналами «Echos d’Orient», «Pevue des Poеtes»[18 - Королева Наталена. Шляхами i стежками життя. – С. 3–4. Див. також с. 324 цього видання.] та iн.

Творить Наталена-Кармен новели французькою мовою, водночас виконуе партiю Кармен в Паризькiй оперi з несподiваним вкрапленням ексцентричного танцю, чим викликае бурхливу реакцiю глядачiв i шалений успiх цiеi оперноi постановки.

Дядько Еугенiо листовно пiдтримуе свою племiнницю, бо вiдчувае, що ii темперамент, почуття, любов до життя спрямовують творчу енергiю на втiлення прекрасних образiв на опернiй сценi та в лiтературi. А те, що рукопис ii першоi книжки новел не прийняло видавництво, пише вуйко, хай не опечалюе, бо вона мае «великий Дар.