Шляхами і стежками життя

У Киевi випадково зустрiчаеться iз Іскандером, який вступив до нещодавно сформованоi «Дикоi дивiзii» у чинi гусарського старшини, прийняв православну вiру, обрав собi християнське iм’я Павло – «бо це iм’я Паоло Малатеста, того, що i в смертi, i у вiчному полум’i пекла не був розлучений зi своею Франческою, як про те оповiдае Данте у своiй “Божеськiй комедii”»…

Одруження, короткi митi щасливого подружнього життя – i знову для Естрельiти, свiтлiйшоi княгинi Неджми Бегом Гакгаманiш iбн Куруш, продовжуються нiчнi й деннi чергування в шпиталi, а разом iз тим – переживання за свого чоловiка Іскандера-Сандрi-Павла, який вирушив зi своею «Дикою дивiзiею» на фронт.

Тиф, гарячка, марення-вiзii, передчуття жахливоi трагедii – загибелi в бою Іскандера. І чорний морок самотностi. Вистачило сил i мужностi супроводжувати разом iз Зуарабом, братом Іскандера, тiло покiйного чоловiка до Ірану. Без перешкод дiсталися до Кавказу, але далi Естреллу-Неджму не пропустили – жiнки через турецький фронт не мали права переходити.

Перебрався тiльки Зуараб iз труною. Естрелла дивом переправилася через Каспiйське море, далi подолала майже половину територii Ірану, поки дiсталася до Шираза – мiсця поховання Іскандера.

Переживаючи це страшне горе, виморена тифом, а згодом i малярiею, вдова не поринула у вiдчай, а намагалася вiднайти душевну розраду i спокiй у самотностi: «Самiтнiсть вiднинi – родина моя i дiм мiй… І пiду шляхом самiтностi, шукаючи справжнього Свiтла!..». Так заповiла Естрельiта-Неджма собi, запевняючи, що не збираеться повнiстю усамiтнюватися, тотально вiдчужуватися вiд свiту слiз, страждань i кровi: «Поверну до тих, що вмирають на полi бою.

Стану до бою зi стражданням, болiстю…» – призналася вона перському мудрецевi.

І повернулася Естрельiта у кривавий вир вiйни – на передову лiнiю, до шпиталю, до санiтарного поiзда, в безумство стогонiв, крикiв, благань, невимовних страждань i молодих смертей. Дивом залишилася живою. Друге поранення, вiйськовий шпиталь, онiмiння вiд глухоi самоти.

Помер батько. Забрав немилосердний тиф iз земного свiту дорогого дядька Еугенiо – нiщо ii тут, в Украiнi, не тримало. Думала про те, як дiстатися до Італii – а раптом зможе попрацювати в археологiчнiй експедицii у Помпеях? Про оперну чи драматичну сцену годi й мрiяти: пiсля поранення вiдбулися непоправнi змiни слуху. Завдяки знанням iноземних мов пощастило потрапити на роботу до Мiнiстерства закордонних справ Украiнськоi Народноi Республiки.