Дарована весна, або Відьма за чужим призначенням

Рута помiтила, що в тiй травi лежав череп коня, за який нога й перечепилася. Кiнцiвкою вдалося поворушити, але було страшенно боляче, тож усi уявнi ангелики розчинилися в повiтрi… От лихо, як тепер iз пiдвернутою ногою доповзти до води? Зробивши над собою зусилля, вона пiдвелася, але цього разу роздивилася навколо. Просто в двох кроках вiд неi рiс старезний дуб, на якому розвiшенi були черепи тварин – косуль, кабанiв, коней, а на корi виднiлося грубо витесане обличчя якогось прадавнього божества.

Пiд деревом був вимощений вiвтар, на якому стояв глечик, повний молока. Забувши про бiль i утому, юнка кинулася до того молока, жадiбно припадаючи вустами до мальованого глека. Молоко було ще свiжим, певно, ранiшнiм. Шкода, що не парним, яке вона пила в отця Никодима й Оленки, – промайнуло в неi в головi, i Рута раптом згадала, що зовсiм нещодавно збиралася покiнчити зi своiм життям. На повний живiт ця думка не видавалася вже такою пречудовою. Але сутiнки майже згустилися, десь далеко почулося завивання чи то вовкiв, чи то собак, i по тiлу нiби пробiгли дрiбнi мурашки.

Не встигла Рута як слiд злякатися, як тихий шелест трави примусив ii обернутися. Бiля неi стояв височезний сивий дiдуган, iз довгим волоссям i бородою до пояса, i уважно дивився на неi своiми вицвiлими вiд часу очима.

Даждьбожий Великдень[7 - Даждьбожий Великдень – свято слов'янського Бога свiтла, сонця й родючостi Даждьбога (Дажбога), 17 березня за старим стилем, предтеча весни.

]

Був день Божий, недiля. Люди висипали з церкви i радiли весняному сонцю, першим його променям. Хтось iз чоловiкiв одразу подався до корчми, а дехто вийняв iз торбинки сховане про запас. Такоi днини й випити не грiх, повторювали мужчини, адже день нарештi нагнав нiч, i сонячний диск Ярила тепер довше сяятиме на небосхилi. Із такоi нагоди дiти та незамiжнi дiвчата зiбралися гуртом на все ще вкритiй де-не-де снiгом галявинi, готуючись водити танки й заспiвувати веснянки.

Цього дня до головних ворiт Чернiгова пiд'iхала бричка. Дверцята вiдчинилися, i з неi вийшов молодик, рокiв двадцяти-двадцяти п'яти. Важко було сказати точнiше, бо юнак був убраний у чудернацьку одежу яскраво-синiх кольорiв, яку тут носили хiба що заiжджi iноземцi, мав вибiлене обличчя й напомаджене русяве волосся, стягнене ззаду в кiнський хвiст. При боцi була причеплена шпага в дорого оздоблених пiхвах та з розкiшною перев'яззю.