Три хрестики Аліє

– Як твое здоров’я, добрий мiй брате?

– Було б набагато краще, якби ти мене не засмучувала, – холодно дорiкнув Махмуд. – Скажи менi, люба сестричко, ти ходила до того ув’язненого козака, який мене ледь не вбив?

– Я ходила дивитися на польську шляхтянку, на ii вбрання й манери, – усе ще не пiдводячи голови, якомога спокiйнiше вiдповiла дiвчина та вiдвернула обличчя вiд свiтла лампадки.

Махмуд повiв бровою.

– Якщо хочеш, я тобi з походу сотню таких сукенок, розшитих золотом i перлами, привезу! Тiльки скажи – я ж усе заради тебе зроблю! Але навiщо ти просила батька за того бiсового козака?! – мало не викрикнув Махмуд-ага, переходячи на украiнську.

Це була мова iхньоi матерi, якою вони часто спiлкувалися дiтьми.

– Я… Менi зробилося шкода його… вiн же подарував тобi життя!

– Якби не вiн, то нiякого бунту на галерi не сталося б! Нехай ми й вирiзали iх усiх до одного, але й вони нам завдали клопоту. А найголовнiше – раби тепер знають, що це можливо. Бо чутки, як бачиш, швидко розходяться.

Не дивлячись бiльше на сестру, Махмуд опустився в крiсло.

Його погляд був похмурим, вiн видавав занепокоення, а опущенi долi куточки губ – неприховану злiсть.

Алiе Ханим схилила голову ще нижче.

– Подаруй менi свого пiстоля, – несподiвано попросила вона.

– Навiщо? – Махмуд здивувався, але несвiдомо потягнувся за пiстолем, якого разом iз шаблею завжди носив при собi.

– Ти ж казав, що все для мене зробиш, от i перевiряю. Вважай, що це моя примха, добрий мiй Махмуде-ага.

– Добре. Тримай, – витончений пiстоль зi срiбним гравiруванням лiг на стiл.

– А ще порохiвницю, набоi та кресало.

– Кого ти стрiляти надумала? – здивовано пiдняв брови Махмуд, зиркаючи з-пiд лоба на дiвчину.

– Поштових голубiв, – видавила з себе посмiшку Алiе.

Виконуючи забаганку супутницi своiх дитячих iгор, усього на пiвтора року молодшоi сестри, Махмуд залишив на столi мiшечок iз кулями, порохiвницю та кресало. Тьмяне свiтло лампади вiдводило погляд досвiдченого в бою, проте нечутливого до дiвочих переживань воiна вiд розчервонiлого обличчя Алiе.

Хоча дiвчина була певна, що й при денному свiтлi брат не помiтив би перемiни в нiй. Із сумом та якоюсь незрозумiлою тугою Алiе раптом усвiдомила, що, крiм норм поведiнки, прописаних шарiатом, i кровних вуз, мiж нею та братами нiчого бiльше не iснувало.

Два днi минули для Алiе, нiби в маревi. Та мимолiтна зустрiч iз Лукашем нiби додала iй мужностi, пробудила вiд довгого сну, змусила замислитися й ризикнути.