Якщо полюбиш прокляття

Чорна смуга дороги, яка звивалася змiею навколо каламутних калюж, губилася серед невисоких пагорбiв.

Цим сльотавим путiвцем простувала зовсiм маленька дiвчинка, обiдрана i брудна. Багно дратiвливо чвакало та плямкало, коли його торкалися босi ноженята. Вiтер дедалi дужчав, налiтав то спереду, то ззаду, шарпав благеньку одежину, але дiвча уперто дрiбцювало лише йому вiдомим шляхом, стискаючи бiля шиi задубiлими пальчиками кiнцi великоi латаноi хустини, яку вчора подарувала пригнiчена горем сухорлява жiнка з бiдного хутора, де убогi повiтки, облiпленi чорними лискучими мухами, пахли сiном i теплим димком.

Єдиний раз за всю мандрiвку малечу впустили до оселi й нагодували гарячою юшкою з щербатоi глиняноi миски. Висока худесенька селяночка, накидаючи на ii тендiтнi плечики порудiлу шаль, пояснювала могутньому клишоногому вусаневi:

– Хiба ти не бачиш, що iй пороблено? Дивись, якi очi! Хай iде, куди знае. Хiба iх, чаклунiв, зрозумiеш чи зупиниш?

Але дiвчинка не знала, куди йти. Вона ще не мала анi волi, анi розуму, вела ii сила набагато могутнiша за людську – тягла вперед усе владнiше, i коли в степу запанувала непроглядна пiтьма, без жодного вогника чи iскорки, маля, не зупиняючись, iшло, немов увi снi, вдивляючись у темряву широко розплющеними очима, страшними вiд безтямностi.

А вiтер скавучав мiж зарослими пагорбами, шаленiв, рвучись у височiнь. Нарештi розiгнав-таки хмари – i стих. На небi спалахнули крижанi зiрки, вигулькнув з безоднi вузький рiжечок мiсяця.

Дедалi холоднiшало, босi ноженята судомно трощили тонку кригу, що засклила поверхнi калюж.

З-за невисокого горбка донеслося пронизливе виття. Дiвча не стрепенулося, не стривожилось, тiльки глипнуло очима позад себе, однак не помiтило зграю хижих вовкiв, що назирцi йшли за нею.

Один iз них майже наздогнав маленьку безпомiчну жертву. Озирнувшись, вона побачила зовсiм поруч жовтi очi, здоровеннi гострi iкла, зволоженi слиною. Ухопилася задерев’янiлими вiд холоду пальцями за амулет, що висiв на шиi, i тихо зойкнула.

Вовчисько вiдразу вiдсахнувся, протяжно завив, глипнув очима й сiв на заднi лапи. Невдовзi докупи зiбралась уся зграя, хижаки оточили дiвчинку пiвколом.

Вона стояла перед ними й оглядала iх по черзi, потому пiдiйшла до широкогрудого вожака й без будь-якого страху скуйовдила йому вовну на головi. Вовк засопiв i ще бiльше висолопив червоного язика.

Дiвчинка зiтхнула, обернулася й потупцювала темним шляхом далi.