Циганка за мільйон

Вони чекали на нового господаря з привiтними посмiшками на вустах.

Тасарла тiльки мазнула по ним поглядом i знову повернулася до спостерiгання за автiвкою, що вже зменшила швидкiсть i збиралася подолати останню перешкоду – великi розчиненi кованi ворота, за якими височiв будинок барона. Зi свого пункту спостереження дiвчина бачила набагато бiльше, нiж бачили пихатi делегати.

Й тут, на поворотi, нiби вiдчувши смiливий й неприязний погляд онуки барона Петро вiдволiкся вiд керування й заглянув прямiсiнько у ii шоколаднi, трохи розширенi очi.

Вiд несподiванки дiвчинi довелося вiдступити на декiлька крокiв.

Те, що Тасарла тiльки-но побачила нiяк не могло бути правдою. Це був вiн! Той самий гаджо про якого вона мрiяла ночами; той самий, якого увесь цей час уявляла на мiсцi власного нареченого.

А доля виявляеться ще та жартiвниця! Це ж треба так дати iй у лоба тими самими нездiйсненними дiвочими мрiями. Тасарла не вiрила, що це все вiдбуваеться насправдi. Довелося навiть декiлька разiв вщипнути себе, щоб перевiрили чи не сон весь сьогоднiшнiй день.

Нi, все вiдбувалося насправдi. І поки онука барона приходила до тями, молодий чоловiк заглушив мотор й вийшов з автiвки.

Тасарла затиснула рот тремтячою рукою. Нi, Петро Шушков не може бути тим самим чоловiком, з неймовiрним татуюванням на лопатках. Не може! Та це й не вiн! Он яке обличчя суворе. Аквамариновi очi, що так вразили ii дев’ять рокiв тому, зараз нiби льодом покрилися й виглядали холодними й неживими. Вiд його пронизливого погляду Тасарлi знову захотiлося вiдступити назад.

Той чоловiк, якого вона пам’ятала зник. І хоча Петро мав таку точно зовнiшнiсть, хоча вiн вразив ii сьогоднi своею чоловiчою вродою, своiм правильним обличчям з мужнiм пiдборiддям… все ж таки це був не вiн, не ii знайомий незнайомець. Зараз перед циганкою стояв й дiйсно Кай з дитячоi казки. Тасарла вiдчувала, що в його серцi вже давно поселилася порожнеча, безмежна, чорна, як дiра у космосi.

Глибше вдихнувши холодне повiтря, дiвчина знову заглянула в очi Петра.

Дивно, але вiн й досi спостерiгав за нею, а наступноi митi, коли iх погляди перетнулися, рiзко вiдвернувся.

У Тасарли защемило у грудях. Вона пригадала слова, що декiлька годин тому пролунали з вуст Севаша, i серце ii обiйняв страх. Здаеться ситуацiя ще бiльш серйознiша, нiж вони собi уявляли. Циганцi здалося, що вiн вiдмахнеться вiд неi, як вiд набридливоi комахи. Й навiть делегацiя нiчого не зможе з цим зробити. Такого чоловiка просто так не умовити.