Антивірус

Але замiсть депешi в обличчя вдарив щiльний отруйний струмiнь.

– Ох! – Великий Процесор знепритомнiв миттево, не встигши навiть натиснути кнопку самолiквiдацii магнiтного випромiнювача. Ноги пiдломилися, i вiн упав на пiдлогу.

Вiд тiла начальника охорони вiддiлилася прозора, майже невидима тiнь, пiсля чого воно впало без ознак життя. Тiнь посмiхнулася, оголивши страшнi, наче акулячi зуби, стислася до розмiру помаранча, набула яскраво-жовтого кольору й зникла, залишивши за собою невелику хмарину свiтних iскор.

Якби Великий Процесор не лежав непритомний, вiн би вiдразу зрозумiв, що його нiхто не зраджував. Це була робота найближчого помiчника Макровiра, невидимого вiрусу на iм’я Стелс.

Незрозумiло, звiдки взялася маленька блакитна хмаринка, яка пiдпливла до розпростертого тiла Великого Процесора. Вона почала рости i спробувала його огорнути, але тiло було занадто велике й нiчого у хмаринки не вийшло. Тодi хмаринка згустилася над пiстолетиком i розчинила його в собi. Почувся звук важкого дихання й ледь чутний сумний передзвiн бубонцiв, пiсля чого шматочок синяви повiльно виплив з кiмнати й поплив коридором, притискаючись до плiнтуса й намагаючись триматися в тiнi.

Маплата, перевдягнувшись у сукню однiеi зi своiх служниць, разом з дочкою безперешкодно дiйшла до першого поверху. Виглянувши з-за рогу, королева рiзко сiпнулася назад.

– Там вiрусники…

– Ну то й що? Нам чого боятися? Ходiмо, мамо… – Інформа навiть посмiхалася трохи, щоб додати мамi впевненостi.

– Нi, зачекай…

З великоi сумки, яку несла з собою, Маплата витягла маленьку шкiряну торбинку, зав’язану тонким ремiнцем.

У торбинцi було щось важке й кутасте, але що саме, Інформа одразу визначити не змогла, та й не намагалася, бо часу на це не було.

– Інформо, доню, що б зi мною не трапилося, ти маеш зберегти себе й ось це. Пам’ятай про слово, що ти дала батьковi! А тепер слухай, я пiду першою. Не перебивай! – у голосi Маплати прорiзалися королiвськi нотки, що не терплять заперечень. – Якщо нас шукають, то насамперед шукають жiнку й дiвчинку, якi йдуть разом.

Коли мене затримають, що теж може трапитися, постарайся скористатися метушнею. Сказати чесно, я не знаю, де можна сховатися, щоб перечекати цей напад. Попросися до когось iз пiдданих… Усе-таки ми не такi вже й поганi правителi… Будь тричi обережна! Ну а якщо я пройду, за кiлька хвилин iди смiливо. Тобi боятися нема чого, ясно? Зустрiнемося бiля входу. Ти все зрозумiла, доню?

– Усе, мамо.