Антивірус

Королева поцiлувала доньку в чоло, закинула ремiнь сумки на плече, смiливо вийшла з-за рогу й попрямувала до виходу.

– Стояти! Ти хто? Куди йдеш?

– Я покоiвка, iду додому на вiдпочинок пiсля змiни.

– Покажи, що в сумцi!

Інформа бачила, як напружилася королева. Ще б пак! Їi, королеву Заекрання, обшукують якiсь вiрусники! А королева, з дитинства привчена до порядку й дотримання протоколу, змушена показувати цим нечемам свою бiлизну й iншi речi, якi належали тiльки iй i зовсiм не призначенi для стороннього огляду! Та вона мужньо витримала це приниження.

Вона уже була застебнула сумку, а вiрусник вiдступив убiк, щоб ii пропустити, коли дама, яка проходила повз них, зробила глибокий кнiксен i сказала:

– Доброго дня, Ваша Величносте!

– Що?! Королева?! – закричали вiрусники i потягли до неi своi бруднi лаписька.

Це було вже понад усякi сили. Королева кинулася бiгти, незручно ковзаючи пiдборами на бездоганно натертiй паркетнiй пiдлозi. Один з охоронцiв пiдняв автомат i повiв стволом на право на лiво, немов написав ручкою короткий рядок.

Першою впала придворна дама, яка так невчасно привiталася зi своею королевою. Вона навiть не встигла повнiстю випрямитися пiсля останнього у своему життi поклону – померла зi здивованою гримасою на обличчi. Потiм вмерла королева, некрасиво й незручно розтягнувшись на повний зрiст на сяючому паркетi.

– Ідiоте! Що ти наробив?! – закричав iнший вiрусник. – Це ж королева! Ти що, учорашнього наказу не пам’ятаеш! Королеву й принцесу тiльки живими! Живими, балда!

– А чого вона того… Ну, побiгла… Нехай не бiгае!.

. А може, це й не королева зовсiм… – тупо бубонiв перший.

– Що тепер буде… Що тепер буде… – голосив начальник поста. Вiн розумiв, що хоча стрiляв не вiн, саме начальник несе всю вiдповiдальнiсть за безглузду смерть особи, про цiннiсть якоi вчора окремо говорили на iнструктажi.

Інформа стояла за рогом, щосили затуливши рота долонькою. У першi секунди жах скував ii, i це врятувало життя. Вона неминуче потрапила б у полон, якби вискочила зi своеi схованки й кинулася до матерi.

«Інформо, доню, що б зi мною не трапилося, ти повинна зберегти себе й ось це…» – пролунав у пам’ятi голос королеви. Це було не прохання, це був наказ.

Інформа пiдняла до очей полотняну торбинку. Нi, на неi вiдразу звернуть увагу й заберуть. Потрiбно десь ii сховати, але де? Вона оглянула коридор, i погляд привернула дiжка, в якiй росла велика пальма. Дiжка стояла в кутку бiля великого вiкна.