Інсомвіта. Психологічний трилер з елементами детективу

Дружина Йована простягнула Треворовi руку й окинула його оцiнювальним поглядом.

Анна була високою, худорлявою i вельми привабливою жiнкою, хоча i без краплi макiяжу на обличчi, водночас одягнена була в дешеве сiре пальто i довгу чорну спiдницю, що рiзко контрастували з ii аристократичною поставою. Тревор одразу звернув увагу на чудовий манiкюр i доглянутi руки Анни. Вся ii одежа якось безглуздо виглядала на тлi ii яскравоi зовнiшностi.

– Колись i ти був високим красенем iз зеленими очима та густим чорним волоссям, – пожартувала вона, легко погладивши Йована по лисинi.

 – Наскiльки я знаю зi слiв чоловiка, то ви ровесники, друзi-нерозлийвода з дитинства.

Анна дуже гарно говорила сербською з ледь вiдчутним росiйським акцентом. Вона була молодшою за Йована рокiв на десять, а то й бiльше, i поводилася чомусь неприродно стримано, навiть жарт, що прозвучав з ii вуст, видався Треворовi дещо удаваним.

– Йоване, ти про мене розповiдав? – здивувався Тревор i одразу запропонував: – Друзi, давайте сядемо на верандi.

Мiй столик вiльний, немов тiльки i чекав на вас.

– Так, я багато й часто про нас розповiдав, друже мiй, – вiдповiв Йован, сiдаючи за столик, а потiм звернувшись до дружини й усмiхнувшись, продовжив: – Люба, адже ми з Тревором рокiв з дванадцяти разом. Стiльки всього було! Навiть планували разом служити в Легiонi. Правда, Тео? Мене тодi за станом здоров’я не пропустили, але ж мрiяли завжди бути разом. До речi, ти тут надовго?

– Нi, на кiлька днiв.

Рiздво хочу провести десь у горах, ближче до снiгу, бо тут його, напевно, цього року годi й чекати.

– Так, погодка не зимова, спекотно як для грудня. Ну, Треворе, розповiдай, де ти, що ти, з ким ти, як ти? – скоромовкою весело вимовив Йован.

Але Анна взяла Йована за руку:

– Любий, ви тут спiлкуйтеся, а ми з хлопчиками пройдемося набережною, погуляемо. Вам без нас буде набагато веселiше, – i вона пiднялася зi свого стiльця.

Тревор допомiг Аннi надягнути пальто i звернув увагу на маленький клаптик паперу бiля комiрця з внутрiшнього боку пiдкладки, прищеплений до неi залiзною скобою.

Це був ярлик з номером з хiмчистки. Такий самий ярлик був пiдколотий i до пальта Йована. На мить Тревор замислився, але голос Йована вiдволiк його вiд думок.

– Розкiшна жiнка, чи не так?

– Так, – якось вiдчужено вiдповiв Тревор i подивився назирцем за Анною. Двое дiток дрiботiли за нею, i за мить усi трое загубилися в натовпi на площi.