Інсомвіта. Психологічний трилер з елементами детективу

– Ти навiть не уявляеш, як менi з нею пощастило! Ми вже десять рокiв разом.

– Росiянка?

– Нi, сербка, але все життя прожила в Каталонii. Та що ми все про мене та про мене. Як ти, чи одружений, де працюеш?

Друзi, справдi, не бачилися дуже давно i iм було що розповiсти один одному.

Тревор познайомився з Йованом на початку вiсiмдесятих ще в школi в Парижi, куди сербська сiм'я Йована переiхала з Югославii, тiкаючи з Косова пiсля трагiчних подiй 1981 року. У дитинствi Йован багато розповiдав Треворовi про тi подii, коли потоки бiженцiв попрямували з Косова до Сербii, покинувши своi будинки i села через албанських нацiоналiстiв.

Село, де жила сiм'я Йована, ущент спалили албанцi, i сотнi людей перетворилися на бiженцiв.

З Йованом Тревор здружився одразу ж, як тiльки той переступив порiг школи. Спочатку Треворовi було шкода цього скромного, тихого i завжди голодного хлопчика, який до того ж дуже погано розмовляв французькою. Але через деякий час вони стали друзями-нерозлийвода, а Йован – частим гостем у будинку тiтки Ханни Фрашон.

Пiсля закiнчення школи друзi вирiшили разом вступити до Легiону, але на вигляд здоровань Йован за результатами медичноi комiсii несподiвано отримав статус «до стройовоi служби непридатний» через вроджену плоскостопiсть. Вiдтодi iхнi шляхи розiйшлися.

У ресторанi вони просидiли допiзна, пiсля чого вирушили до невеличкого готелю на протилежний бiк Лемана[10 - Леман (фр. Lac Lеman, Le Lеman, Lac de Gen?ve) – друга назва Женевського озера.], де Йован зупинився з сiм'ею.

Далi постояли на мосту Мон-Блан, що з'еднував двi частини мiста, милуючись неспокiйною гладдю Женевського озера.

Нiчне мiсто iскрилося барвистим свiтлом, що райдужними блискiтками вiдбивалося на дзеркалi схвильованоi води, немов на живописах Вiнсента ван Гога. Фонтан, що викидае в небо стосорокаметровий густий струмiнь води, гордо височiв над невеликим рукотворним мисом.

– Тео, ти знаеш, ми тут не зовсiм заради вiдпочинку, – пiсля невеликоi паузи вимовив Йован. Пiд час цiеi розмови вiн намагався не дивитися Треворовi в очi, блукаючи поглядом по темнiй водi озера.

 – Я тут проходжу психологiчну адаптацiю пiсля лiкування вiд алкогольноi залежностi.

Гуркiт водограю дещо приглушував слова Йована, але той продовжував, пiдвищивши голос:

– Я вже втрете лiкуюся, Тео. Утрете! Але сьогоднi вже дев'яносто четвертий день, як я в повнiй зав'язцi. Тут, у Женевi, е дуже гарний психолог, який допомагае менi. Я тут буваю раз на три мiсяцi впродовж тижня.