Інсомвіта. Психологічний трилер з елементами детективу

І щоранку у мене сеанс.

Тревор мовчки дивився на нього.

– Життя, Тео, така штука! Мрiеш про одне, а виходить зовсiм iнше, – з гiркотою продовжував Йован. – Воно якось само по собi втягнуло i затягнулося. Але зараз я сподiваюся, що вже напевно зав'язав. Допомагала менi одна молода жiнка, чудовий психолог, яка мае здатнiсть гiпнотизувати. Менi ii порадили, коли я майже все втратив. Тодi я вже пiвроку жив сам i був практично на смiтнику. А нинi у мене знову все налагоджуеться.

Тревор вирiшив помiняти тему розмови, вiн вiдчував, наскiльки важко Йовановi говорити про це, йому й самому стало нiяково.

– Йоване, а пам'ятаеш, як ми з тобою на гiпноз ходили, коли до нас у мiсто приiжджав якийсь гастролер-гiпнотизер? Пам'ятаеш, вiн нас тодi начебто тiльки одних не змiг загiпнотизувати, i нас виставили з клубу? – Тревор усмiхнувся i продовжив: – Вiдтодi я впевнений, що у мене стiйкий iмунiтет на гiпноз та iншi навiювання.

– Треворе, ти не розумiеш, у неi колосальнi здiбностi! Та й зовнi… – Йован пiдморгнув Треворовi i продовжив: – Якщо хочеш, познайомлю.

Дiвчина просто видатна в усiх сенсах. У мене завтра вранцi вiдбудеться останнiй сеанс. До речi, вона дуже ефектна i самотня.

Останне слово Йован вимовив змовницьким тоном i знову пiдморгнув Треворовi.

«Справжнiй гiпнотизер, – мiркував Тревор, – ефектна дiвчина, хороший психолог. Чи не забагато епiтетiв для однiеi людини?»

– А як твоя робота? Як я пам'ятаю, ти колись мрiяв пов'язати свое життя з полiтикою, – знову спробував змiнити тему розмови Тревор, а потiм, нiби щось згадавши, продовжив: – Ти ж, здаеться, у Москвi МДІМВ закiнчив?

– Так, – ствердно кивнув Йован, – до речi, з вiдзнакою! У тебе чудова пам'ять, друже.

Пiсля закiнчення унiверситету працював, потiм одружився, потiм – двое дiток i невелика юридична контора в центрi Праги. Спокiйне розмiрене життя дещо розслабило мене, i я ледь не втратив усе. Але сподiваюся, усе це вже в минулому.

– Так, Йоване, життя коригуе нашi плани.

Інодi здаеться, що ми простi спостерiгачi за тим, як усе тече i проходить повз нас. То ти кажеш, що завтра iдеш? О котрiй?

– Вiд'iжджаемо потягом в обiд одразу пiсля сеансу. Вiдпочили, пiдлiкувалися i доста, труба кличе. Завтра в цей час я вже буду в Празi, але ти не хвилюйся, ми завтра з тобою ще поспiлкуемося. Головне – ми знайшли один одного! – вiдповiв Йован, поплескавши по-дружньому Тревора по плечу.

– Так, я теж дуже радий цьому.