Інсомвіта. Психологічний трилер з елементами детективу

Розмовляти iм за традицiею було заборонено, вони тiльки гарчали i гавкали, як собаки, лякаючи перехожих i розважаючи дiтей. Іншi учасники вертепу – колядники – були одягненi в гуцульськi костюми – киптари, сардаки чи козячi кожушки. Вони несли попереду велику зiрку на довгiй жердинi i спiвали рiздвянi колядки.

Театральнi дiйства влаштовувалися майже бiля кожного двору. Четверо дякiв несли зменшену копiю сiльськоi церкви i скриню для пожертвувань з одного двору до iншого. Господарi дворiв, послухавши колядки i псалми, обдаровували колядникiв i робили пожертви на церкву.

Навколо лунали смiх i веселощi. Колядки звучали повсюдно. Незважаючи на холод, гармонiсти грали голими пальцями по клавiшах i кнопках гармонiки, акомпануючи колядникам. Затихало все те тiльки пiд ранок i ближче до вечора наступного дня все розпочиналося спочатку. І так усi три зимових днi Рiздва.

На вулицях Гаршфольво, невеликого села на околицях курортного мiстечка Сольви, що загубилося мiж гiр, де жила сiм'я Роберта, було темно.

Але завдяки рясному снiгу, що випав пiд самий Новий рiк, i яскравому свiтлу зiрок усе навколо було яскравим i чарiвним.

Будинки вздовж вулицi щiльно притискалися один до одного вузькими дворами. З усiх вiкон рiзнокольоровими вогнями виблискували прикрашенi iграшками i гiрляндами новорiчнi ялинки.

Очi самi по собi заплющувалися вiд утоми, сон долав Роберта i намагався повнiстю зламати його волю i змусити пiдкоритися п'янкому духу Морфея.

Засинати завжди було приемно i солодко.

Роберт опустив голову на м'яку подушку i поринув у мрii, якi непомiтно перейшли у сновидiння.

– Скiльки можна спати? Галло! Треворе, пiдйом!

Чийсь бадьорий жiночий голос доносився з кухнi разом iз дзвоном склянок, тарiлок, ложок i виделок, якi жiнка розставляла на столi для снiданку.

– Пiдйом, Треворе!

Роберт розплющив очi тiльки пiсля того, як той хтось скинув з нього ковдру.

– Тiтонько, дай поспати ще трiшечки.

Ще п'ять хвилин, – сонно простогнав вiн i спробував схопити ковдру, але вона сповзла на пiдлогу.

Роберт неохоче потягнувся рукою до пiдлоги, але з першоi спроби дiстати ковдру йому не вдалося, довелося навiть трохи пiдвестися. І саме цiеi митi сталося щось неймовiрне, вiн нiби потрапив в якесь казкове задзеркалля. Посеред величезноi кiмнати з високими стелями стояла неймовiрноi краси велика зелена ялинка.