Інсомвіта. Психологічний трилер з елементами детективу

Сидячи на лiжку, Роберт намагався зрозумiти, що з ним тiльки що трапилося. І раптом вiн збагнув, що його так сильно вразило i схвилювало. Увi снi та жiнка кликала його на iм'я Тревор, i для нього в той момент це було буденно i не викликало нiякого подиву чи чогось подiбного, хоча це iм'я вiн нiколи у своему життi не чув. Чому Тревор? Де вiн був тiльки що? Що це було за сновиддя таке неймовiрно реальне, яскраве i нi з чим не зрiвнянне? І чому – тiтка?

Але сон випарувався, i разом з ним розтанула i сама казка.

Роздiл 6

Женева, Швейцарiя

16.12.2011. 09:58

Кабiнет Аманди розташовувався на третьому поверсi старого семиповерхового будинку в самому центрi Женеви на Rou du Cendrier 19. Йован чекав Тревора пiсля свого сеансу майже бiля самого парадного входу. Тревор привiтав товариша, мiцно обiйнявши i поплескавши по плечу. Вони швидко пiднялися широкими сходами i зупинилися перед дверима, на яких пiд кнопкою дзвiнка висiла табличка з написом «Amanda Fabian – Psychologue»[12 - Amanda Fabian – Psychologue (fr.

– Бельгiйка? – запитав Тревор, але в цей момент Йован натиснув кнопку дзвiнка.

Дверi вiдчинив високий молодик рокiв тридцяти в чорному костюмi i краватцi з гладко зачесаним чорним волоссям.

– Заходьте, пане Йован, Аманда вже чекае на вас, – сказав той i подивися на Тревора: – Ви, як я розумiю, мсье Бланш? Доброго дня. Дозвольте вашi данi. Менi треба внести iх у комп'ютер.

Поки Вiктор вносив данi, Тревор вслухався в мелодiю, що звучала з комп’ютера.

– Це… – вимовив Тревор, вказуючи на музичну колонку, та Вiктор випередив його.

– Так, це «Паризькi вулочки». Подобаеться? Ось вашi документи. Будь ласка, проходьте, – серйозно промовив той i вказав на дверi кабiнету психолога.

– Ще раз вiтаю вас, Амандо, хочу вiдрекомендувати вам мого друга. Тревор Бланш, – вигукнув Йован i озирнувся на Тревора, що в цю мить увiйшов до кабiнету, – Треворе, це мiй ангел-охоронець Аманда.

Тревор i Аманда пильно подивилися одне одному у вiчi i потиснули руки. Треворовi зазвичай не подобалося, коли жiнка подае чоловiковi руку для рукостискання, цей жест вiн вважав суто чоловiчим. Але зараз, потискуючи руку Аманди, вiн на це вже не звертав нiякоi уваги, оскiльки не мiг вiдвести свого погляду вiд ii дивного кольору блакитних, навiть бiрюзових очей на тлi шоколадного кольору шкiри обличчя.