Інсомвіта. Психологічний трилер з елементами детективу

***

– Що вас турбуе, Треворе? – запитала Аманда, випровадивши за дверi Йована, i переключивши всю свою увагу на нього.

– Безсоння. За останнiй час накопичилася втома, до того ж перельоти-переiзди. Уже днiв зо десять.

– Багато психологiв лiкують безсоння, використовуючи саме рiзнi технiки гiпнозу. І справдi, тiльки за допомогою навiювання можна досягти швидких результатiв. Я використовую технiку регресивного гiпнозу, виявляю приховану причину безсоння i проводжу лiкування, усуваючи ii. Таким методом досягаеться позитивний результат у бiльшостi випадкiв, а полегшення настае одразу ж пiсля першого сеансу.

– Ви вважаете, що безсоння можна вилiкувати за один сеанс?

– Звичайно, – упевнено вiдповiла Аманда. – Ви одразу вiдчуете результат. Ранiше вiдвiдували сеанси гiпнозу?

Тревор згадав кiлька моментiв з вуличними фокусниками-гiпнотизерами з iхнiми пiдставними людьми «з натовпу» i усмiхнувся.

– Нi, Амандо. Я далекий вiд усього цього. Цi трюки в мене нiколи не викликали iнтересу.

Аманда теж з цiкавiстю розглядала Тревора. Такi чоловiки, як Тревор, завжди iй подобалися, але ii клiенти були переважно людьми з комплексами, шкiдливими звичками, психозами. У випадку з Тревором вона розумiла, що впевненi в собi чоловiки страждають майже такими ж комплексами, як i всi iншi, тiльки вмiють iх надiйно ховати вiд стороннiх очей. І для того, щоб сеанс пройшов успiшно, iй потрiбно трохи бiльше дiзнатися про пацiента.

– Розумiете, Треворе, гiпноз – то не якесь там явище, – продовжувала вона, – а стан людини, викликаний штучно за допомогою навiювання.

Тут немае нiякого дива чи обману. Це, зрештою, технiка або, кажучи мовою фахiвцiв, спосiб пiдготовки пацiента до дiагностування його стану за допомогою зовнiшнього впливу на пiдсвiдомiсть. Нiякий це не божественний дарунок чи трюк.

– Як на мене, це все щось на кшталт фокусу, що приваблюе довiрливих людей з пiдвищеним рiвнем самонавiювання, не бiльше, – поблажливо посмiхнувся Тревор. – Себе особисто зараховувати до цiеi категорii людей я б не хотiв.

Аманда усмiхнулася:

– Начебто так, з першого погляду. Але скажiть менi, Треворе, ви читаете книги? – i, не дочекавшись вiдповiдi, продовжила: – Художнi, наприклад. Ви нiколи не замислювалися над тим, що, читаючи той чи iнший твiр, ви бачите не букви, рядки, колiр атраменту[14 - Атра?ме?нт, у, чол., заст. – чорнило.], фактуру паперу, тобто те, що, насправдi, лежить у вас перед очима, а зовсiм iнше.