Канікули для Інформи

Щось тут не стикуеться, слово честi!

Отже, це була не вигадка? Отже, хтось написав пiд виглядом вигадки чисту правду? Але ж це справжня маячня…

Костик знову вп’явся в екран. Готель «Дiряве небо» вiн чудово знав, тут нiякою вигадкою навiть i не пахло: його колишнiй однокласник, з яким вiн дотепер приятелював, працював у цьому готелi помiчником адмiнiстратора, допомагав тягати багаж клiентам, викликав таксi, проводжав у номери, словом, був старшим серед молодших. Звали колишнього однокласника Георгiем, а Костя кликав його Герич.

Готель був не з дешевих, це Костя знав точно. Простим людям туди не поткнутися! На зарплатню столяра або муляра в такому готелi не пошикуеш… Найдешевший номер за добу, певно, коштуе стiльки, скiльки цей муляр заробляе за мiсяць, а може, i ще бiльше!

Костик витяг з барсетки мобiльник та набрав телефон приятеля.

– Геричу, привiт! Ти сьогоднi працюеш? Ага… Слухай, старий, треба погомонiти. Ну… А зараз i пiд’iду… Пиво холодне знайдеться? За кермом? Та ж я не за кермом… Жартую… Нi – значить нi.

Гаразд, я виiжджаю.

Костик швиденько зiбрався та вискочив на вулицю. Вечорiло. Денна спека вже попустила, але вечiрня прохолода ще не настала. Так, щось середне… З розгону ускочивши в маршрутку, Костик поiхав убiк метро «Нивки», там притьмом угвинтився в натовп, що рухалася до входу в метро. На поверхню виринув лише на Подолi, перебiг площу i зайшов до прохолодного сутiнкового холу готелю.

– Куди? – на зустрiч Костi вийшов рослий вибивала-охоронець з голеною головою.

– Це до мене! – здаля привiтально замахав Костику Герич.

 – Зачекай трохи, я зараз.

Охоронець одразу перестав звертати на Костю увагу, а той сiв у глибокий м’який фотель та з цiкавiстю почав вивчати хол, розм’якнув вiд приемноi прохолоди кондицiйованого повiтря. Герич звiльнився хвилин за десять, пiдбiг до друга та присiв поруч на краечок крiсла.

– Вибач, старий, давай швиденько. Сам розумiеш, робота…

– Герич, я тобi розповiм одну неймовiрну iсторiю. Тiльки ти не пихкай, а уважно вислухай.

А пихкати будеш потiм, добре?

Костик дiстав з барсетки роздрукованi на принтерi аркушi i дав iх Геричу, а потiм доповнив прочитане розповiддю про книжку «Антивiрус».

– Книжку я знайду на Петрiвцi. Треба перечитати, хоч я i вийшов з цього вiку, але ти бачиш, яка придибенцiя виходить…

– Слухай, Костю, ти, раптом, у дитинство не впав? – Герич дивився на друга з неприкритою iронiею.

– А це тобi не докази? – Костик струснув у повiтрi роздрукованими сторiнками.