Справа майстра-червонодеревника

Менчиць знав хiба те, що господар будинку складае у ii шухляди вiддрукованi Мiрою протоколи й, здаеться, листи вiд давнього шахового партнера – якогось француза, який дивом пересилае листи до Киева, оминаючи двi лiнii фронту. Тепер Менчиць обережно розглядав ящики, бачив, що над ними е висувнi дощечки – на таких зручно писати, у картотечних шафах розшуковоi частини тi дощечки завжди залитi чорнилами.

– По Олегiвськiй, за кiлька будинкiв звiдси, сталося вбивство, – проказав Тарас Адамович повiльно, нiби диктував Мiрi черговий протокол.

Але дiвчина не поворухнулася, пальцi ii не торкаються клавiш машинки, вона лише уважно вслухалася у слова господаря будинку, який вiв далi:

– Один чи кiлька нападникiв увiрвалися в будинок Семена Нечипорука, майстра-червонодеревника, заздалегiдь отруiвши його собаку. Вiн чи вони завiсили вiкна у будинку темними ряднинами – я потiм познiмав iх, щоб вистачило свiтла для огляду кiмнати, – прив’язали господаря до стiльця i закатували до смертi. Загиблий устиг – хтозна, якоi митi – нашкрябати на пiдлозi слово «Крааль».

Вiн зробив павзу, подивився на Мiру, потiм запитав:

– Усе гаразд?

Дiвчина була блiдою, але вiдповiла вiдразу:

– Так. Продовжуйте.

– Зi слiв несподiваного свiдка, – вiн ковзнув поглядом у бiк Менчиця, однак, не перериваючись, мовив далi: – слiпого старого, який мешкае по сусiдству, ми знаемо, що майстер сказав «п’ять бикiв» перед тим, як помер. Що скажете, пане Менчиць?

– Ми обшукали будинок, нiчого не вкрадено.

Навiть грошi у скринi на мiсцi. Злочинцi не обшукували будинок, здаеться, iх цiкавив лише господар…

Вiн змовк, бо згадав розкиданi пiдлогою вiдрубанi пальцi майстра. Не хотiлося говорити про них при Мiрi, тож коротко мовив:

– Я думаю, це щось на кшталт помсти… Можливо, майстер був якось пов’язаний зi злочинцями.

– Чому не припускаете, що його катували, щоб отримати iнформацiю?

– Грошi – у скринi.

– Так, звичайно. Грошi на мiсцi. Але хiба злочинцiв завжди цiкавлять самi грошi?

Менчиць подивився на Тараса Адамовича, який стояв бiля шафи.

На що натякае слiдчий? Господар сказав:

– Менi теж пощастило зi свiдками – як вам зi старим, який розповiв про останнi слова бiдолашного. Я говорив iз сусiдкою, город якоi межуе з городом майстра. Вона виявилась доволi багатослiвною, звичайно, не в останню чергу, бо ж ми знайомi – минулого разу лишав для неi цибулиння пiсля експерименту з цибулевим конфiтюром – вона хотiла фарбувати льон.