Справа майстра-червонодеревника

А ще, пiдозрюю, вона мрiе вивiдати рецепт агрусового варення – i я майже готовий таки подiлитися ним з нею, адже ii свiдчення проливають сяке-таке свiтло на мотив злочинцiв.

– То що вона вам сказала? – не витримав Менчиць.

– Про це – трохи згодом. А зараз хочу запропонувати вам невеликий експеримент. Мiро, допоможете менi?

Дiвчина здивовано усмiхнулася i ледь помiтно кивнула. Господар, пiдморгнувши iй, почав оповiдати:

– Уявiть, що ви маете скарб. Це може бути будь-що – грошi чи коштовностi, а може, цiннi папери.

Вони теж можуть бути рiзними – банкiвськi облiгацii чи лист вiд дорогоi людини. А можливо – просто обiцянка випити келих вина з вказiвкою мiсця i часу.

Мiра примружилась, пiдсунула аркуш ближче i щось швидко написала на бiлiй поверхнi, потiм склала папiрець удвое та передала Тарасу Адамовичу. Слiдчий узяв послання обережно, наче воно було кришталеве i, вiдчинивши одну з шухляд, поклав його на дно, а потiм так само обережно зачинив шухляду.

– Картотечнi шафи дуже зручнi для зберiгання цiнних паперiв.

Цю шафу на мое замовлення виготовив убитий майстер Семен Нечипорук.

Тишу, що запанувала у кiмнатi на хвилину, першим порушив Горенко. Вiн поцiкавився:

– Про що розповiла вам жiнка, яка фарбувала льон?

Тарас Адамович потер пiдборiддя, провiв рукою по стiнцi шафи й мовив:

– Майстер останнiм часом працював над одним особливим замовленням. Здаеться, меблевим гарнiтуром з якогось цiнного дерева – вона не впевнена, знае лише, що Семен тiшився i тiльки й говорив, що про шафи з того замовлення.

Горенко торкнув рукою скроню, запитав:

– А у будинку вбитого?

– Нiяких нових шаф не знайдено.

Менчиць хитнув головою:

– Не розумiю…

– Невдоволенi замовники? Якщо триматимемось версii щодо помсти… – iронiчно припустив Горенко.

Менчиць хитнув головою, думаючи про те, що пiлот навряд чи дозволив собi цю iронiю, якби бачив тiло убитого, але змовчав. Мiра запитала:

– То вони шукали шафи?

– Чи щось, що майстер мiг у них сховати, – кивнув Тарас Адамович, – принаймнi ця версiя здаеться менi дуже ймовiрною.

– Хiба складно щось знайти у шафi? – запитав Менчиць i подивився чомусь на Мiру. Дiвчина вiдповiла на його погляд, намагаючись вiдiгнати думки про сестру, що, здаеться, могла загубити у своiй шафi що завгодно – вiд панчiх чи сукнi до крила найбiльшого лiтака iмперii.

– А ви спробуйте, – запропонував Тарас Адамович, – якщо, звiсно, запам’ятали, куди я поклав послання панни Томашевич.