Справа майстра-червонодеревника

Старий слiдчий усмiхнувся до неi та, розпрощавшись iз високим вусатим чоловiком, пiдiйшов до столика, за яким сидiла балерина.

– Дозволите?

– Звичайно, – усмiхнулася вона.

– Ви на когось чекаете?

– Уже нi.

Вiн здивовано звiв брови на лоба, проте бiльше нiчого не запитав. Натомiсть запропонував:

– Як щодо партii?

Дiвчина лукаво примружилась i кивнула. За хвилину офiцiант принiс шахiвницю, каву з тiстечками та пунш. Тарас Адамович пояснив:

– Ми тут iнодi граемо з паном Репойто-Дуб’яго, начальником розшуковоi частини полiцii – ви могли його бачити сьогоднi.

– То ви тут у справах?

– Щось на кшталт. Обговорювали вбивство на Олегiвськiй. Мирослава вам розповiдала…

– Здаеться, – невпевнено мовила Вiра, виставляючи на дошку бiлого ферзя. Королева – завжди на своему кольорi. Невже сьогоднi вона обрала не свiй, а тому побачення перетворилося на шахове протистояння? Маячня.

– Чому я завжди граю бiлими?

Тарас Адамович стенув плечима й мовив:

– Бiлi мають невелику перевагу в темпi.

Це щось на кшталт фори для менш досвiдченого гравця.

Дiвчина спохмурнiла.

– Чорнi – елегантнiшi.

– Чорним доводиться захищатися, – знизав плечима Тарас Адамович, – менi чомусь здавалося, у вас темперамент бiлих.

Вiра примружилася, вивела коня та запитала:

– Якщо ви зустрiчалися з начальником розшуковоi частини, отже, е нова iнформацiя у розслiдуваннi, що у нього знову вплуталася Мiра?

– А ви не схвалюете вчинок сестри? – вiн вивiв вперед ферзевого пiшака.

– Не знаю.

Мирослава говорила – убивство жорстоке.

– Так i е.

– Для вас це звично – грати за чорних, так? – усмiхнулася балерина.

Вiн не вiдповiв, тож дiвчина мовила далi:

– Перший хiд завжди робить злочинець. Вам завжди доводиться грати вiд захисту, сподiваючись, що зможете випередити його, зламати темп, який вiн задае.

Колишнiй слiдчий усмiхнувся.

– Так. Ви маете рацiю – менi звичнiше грати за чорних.

– Якi вже ходи зробили злочинцi у вашiй справi?

Тарас Адамович подивився на дiвчину, хитнув головою:

– Якщо дозволите використати вашу метафору про шахи, – вiн усмiхнувся, – вони вивели уперед слона i навiть встигли забрати нашого пiшака.

Ми поки не розумiемо iхньоi стратегii, але можемо вгадати кiлька наступних ходiв.

– То вбитий – усього лише пiшак?

– Пiшака не варто недооцiнювати. Але так – вбитий майстер – випадкова жертва. Його не збиралися грабувати, iм не потрiбна була його смерть, лише iнформацiя – позицiйна перевага.