Справа майстра-червонодеревника

– І вони ii отримали?

– Складно вiдповiсти. Ми знаемо, що майстер працював над особливим замовленням. Полiцii вдалось дiзнатися, що останнiй виготовлений ним предмет – шафа з чорного дерева, яка була доставлена в один iз прибуткових будинкiв Киева. Ми маемо адресу, тож зможемо завтра побачити цю шафу i, можливо, поговорити iз замовником. Буду вдячний, якщо ви перекажете це вашiй сестрi, – вiн витяг олiвець i швидко написав щось на серветцi. Дiвчина, не дивлячись, поклала серветку в сумочку.

– Невже його вбили через якусь шафу? – мовила Мiра, розгортаючи серветку.

– Не можу нiчого стверджувати про шафу, але одного надокучливого старигана я сьогоднi ладна була вбити через його слона, який з’являеться аж надто несподiвано i завжди тодi, коли моему королю нiкуди вiдступати, – похмуро сказала Вiра i перехилила келих iз рештками вина.

– До речi, – озирнулася вона вже на порозi своеi спальнi, – Тарас Адамович сказав, що у надрах його картотечноi шафи ти лишила якусь записку.

– То… просто слiдчий експеримент, – тихо сказала Мiра.

– Не люблю експерименти iз записками.

– Вiдколи?

– Вiд сьогоднi. Добранiч, – i дiвчина у бузковiй сукнi «з темпераментом бiлих» – за словами старого слiдчого – зачинила дверi вiдразу, як почула у вiдповiдь:

– Добранiч.

V

Найспокiйнiша вулиця у мiстi

То був височенний прибутковий будинок на розi Володимирськоi та Прорiзноi, з червоного та бiлого каменю, оздоблений пiлястрами та кiлькома шатровими баштами, якi вiн так любив бачити на фасадах нових будинкiв у Киевi.

Цей був схожий на королiвський палац iз давньоi нiмецькоi казки, особливо схожiсть пiдкреслювали брамантовi вiкна, що утворювали вгорi арки, вiдбиваючи променi холодного сонця вiд шибок. Тарас Адамович пам’ятав цей будинок, бо ж бачив його мало не щодня ще пiд час служби – його звели тут 1902 року, ранiше на цьому мiстi розташовувався приземкуватий одноповерховий будиночок iз сiрими стiнами. Тепер височiв п’ятиповерховий елегантний велетень з електричним освiтленням i лiфтами. На першому поверсi – аптека, книгарня i маленька кондитерська з вивiскою «Оса». Тарас Адамович усмiхнувся Мiрi Томашевич, яку завважив бiля вивiски. Дiвчина подивилася на нього спокiйними блакитними очима i теж усмiхнулася у вiдповiдь:

– Певно, власник хотiв, щоб вiдвiдувачi злiталися на його ласощi, як оси, – мовила вона замiсть привiтання.

– Оси надокучливi, – завважив старий садiвник.