Справа майстра-червонодеревника

Тарас Адамович поклав поряд на пiдлозi двi, зiрванi з петель, половинки дверцят шафи й вiдiйшов. Аристарх байдуже сфотографував i продовжив свою оповiдь:

– Установити апарат на штатив, навести на рiзкiсть по матовому склу, потiм – замiнити матове скло касетою з пластинкою, зробити фото. Потiм – знов замiнити касету матовим склом, скласти триногу. Досить просто прогавити iдеальну мить для фото.

– А ваш пристрiй дае змогу не прогавити? – запитав Тарас Адамович.

– Двооб’ективний фотоапарат, – мовив Аристарх, – так, дае змогу.

– У наш час? – не зрозумiв слiдчий у вiдставцi.

– Вiйна. Заводи з виробництва оптики працюють iз перебоями – з Германii вже давно нiхто не постачае скло. Запас скла – то ще не така проблема, як крокус, – вiн звiв очi на зацiкавленого спiврозмовника й пояснив, – сам колись працював на заводi – розумiю деякi нюанси. Нiмецькi майстри не хотiли вiдкривати секрет виготовлення крокусу.

– А що це? – запитав слiдчий, перекладаючи уламки й занотовуючи щось у нотатник.

– Полiрувальний порошок для скла i лiнз. Секрет його знали лише кiлька майстрiв. Хоча, врештi, секрет нiмецького крокусу вдалося вивiдати, чи то лиш плiтки…

– І як саме? – запитав Тарас Адамович.

– Банально. За допомогою ключа, якого дiбрали до шухляди письмового столу одного з майстрiв.

Тарас Адамович востанне окинув оком кiмнату з розтрощеною шафою i вийшов. Секрет майстра-червонодеревника виявилося вивiдати складнiше, нiж таемницю майстра нiмецьких оптикiв.

– Що скажете про шафу? – запитав Якiв Менчиць уже за столом, на якому господар будинку розставив чашки з теплим напоем, що розбурхував апетит ароматами.

– Їi розтрощили. А отже…

– Вони щось шукали у нiй. Думаете, знайшли?

– Хтозна. Думаю лише, що майстер нiчого не розповiв iм про таемнi шухляди, бо iнакше вони не повелися б з шафою так…

– По-варварськи, – тихо сказала Мiра.

Отже, це все, про що iм вiдомо – тiло убитого майстра, розтрощена шафа; мають невиразний здогад про п’ять предметiв меблiв з останнього замовлення майстра i ще одну шафу у прибутковому будинку на розi Прорiзноi. І, звичайно, про незрозумiле слово «крааль», яке Семен Нечипорук вважав настiльки важливим, що вишкрябав на дерев’янiй пiдлозi у кiмнатi свого будинку.