Справа майстра-червонодеревника

Колишнiй пiлот Олександр Горенко замiсть привiтання, мовив несподiване:

– Я знаю, що таке «крааль»!

І рушив у будинок, коли господар, без зайвих слiв вiдiйшов, пропускаючи його усередину.

Мабуть, це теж була iдеальна мить, яку мiг би впiймати фотограф Аристарх. Тарас Адамович хотiв би бачити вираз свого обличчя, коли сторож Куренiвського аеродрому ошелешив його реплiкою. Певно, варто було б запросити Аристарха на чай. І чому вiн одразу про це не подумав?

VII

Половина життя

Вiра поставила келих на стiл, i вiн зблиснув гранями у теплому свiтлi розтопленого камiна.

Їi сестра сидiла за столом, перечитуючи надруковане. Старий слiдчий поворушив кочергою дрова i запитав:

– Достатньо пишна?

Вiра скептично звела брову, мовила:

– Як можна було й досi не прибрати ялинку до свят?

У кутку кiмнати стояла пухнаста ялинка, по-зимовому святкова, зелена i запашна, але ще не прикрашена. Така гарна, що Мiрi хотiлося вимовити вголос «То, може, лишимо, як е?», однак несподiвано рiшучий вираз Вiриного обличчя чомусь замкнув iй уста.

Сестра останнi кiлька днiв була несхожа на себе – дивна меланхолiя робила ii очi темнiшими, а усмiшку – загадковiшою. Це була, певно, ii чергова витiвка, яку вона, як i iншi, звела до рангу iдеi фiкс. Балерина любила прикрашенi на Рiздво ялинки, таемничi вогники свiчок, що спалахували на колючих гiлках, убранi до свят вулицi гомiнливих мiст. Вона здивувалася, коли старий слiдчий сказав:

– Та я не вбирав ялинку до свят уже хтозна-скiльки рокiв.

– Це ж скiльки? – пiдозрiло перепитала Вiра.

– Щонайменше десять…

Вiра насупила брови. Мiра сховала усмiшку, поглянувши на зосереджений вираз обличчя сестри. Десять рокiв для Вiри – забагато, половина життя. Осягнути, що хтось не вбирав ялинку до свята половину життя – непросто.

– Мабуть, вiдтодi, як син поiхав до тодi ще Петербурга, – мовив Тарас Адамович.

– У вас е син? – округлила очi балерина. Мiринi очi, певно, стали такi само круглi, але питання, що турбують iх обох, зазвичай озвучуе молодша сестра – так уже у них повелося, принаймнi останнi рокiв десять.

Половину життя.

Старий слiдчий вийшов iз кiмнати зi словами, що принесе дiвчатам зимових яблук, що iх зберiгае у льоху. Врештi, Вiра сама якось говорила, що без яблук ялинка – не ялинка. Балерина хитае головою i береться до роботи. Коли за господарем рипнули сiнешнi дверi, вона повiльно проказала до сестри:

– Вiн постiйно дивуе.

– Так, – погоджуеться Мирослава, – повсякчас.