Справа майстра-червонодеревника

Колишнiй пiлот уже розповiдав iм iз Мiрою про те, як пiдiймав у небо над Киевом повiтряну кулю, аби покатати на нiй родичку, яку вiн називав сестрою, хоч сам зiзнавався, що насправдi вона доводиться йому кимось на кшталт троюрiдноi тiтки.

– То вона пише вiршi? – запитав Тарас Адамович, потираючи пальцями скроню. – І ви вважаете, що «п’ять бикiв» i «крааль» – слова з ii вiрша?

– Припускаю, – кивнув Горенко. – Я надiслав iй листа, вона зараз мае бути в Слепневому – це родинна садиба пiд Твер’ю, але хтозна, коли ми отримаемо вiдповiдь.

Старий слiдчий нахмурив кошлатi брови, мовив:

– Якби ж тут можна було погортати котрусь з ii книжок.

– Але ж у тому вiршi може не виявитися нiчого корисного для нас, – холодно проказав Якiв Менчиць, i нiхто так i не зумiв заперечити йому.

Упевненостi у тому, що вiрш невiдомоi iм жiнки може якось допомогти – не було. Гiрше – була пiдозра, що передсмертнi слова майстра-червонодеревника були маренням закатованоi людини й не мали жодного значення для розслiдування.

Що ж iм лишалося? Спостерiгати за прибутковим будинком на Прорiзнiй та сподiватися, що вдасться арештувати тих, хто вночi за кiлька днiв до Рiздва вдерся до будинку майстра.

Мiра дивилася на трiпотливий вогник свiчки бiля шоколадного сажотруса на ялинцi та згадувала дивний погляд Якова Менчиця у дворi будинку, в який увiрвалися грабiжники, щоб розламати шафу. Молодий слiдчий був мовчазний та похмурий i хтозна-чому – певно, дивним блиском очей – нагадував йому таку само похмуру Вiру, яку огортала меланхолiя останнi два днi.

А ще – був незвично рiзким у словах, хоч звертався не до неi, а до фотографа, який працював на мiсцi злочину. Цю рiзкiсть Мiра завважила майже випадково, коли вони вже виходили з двору, i Тарас Адамович зачиняв хвiртку будинку майстра. Чи то iй лише здалося – врештi, люди можуть бути нервовими на мiсцi злочину. А Менчиць iз фотографом бачили не лише розламану шафу, а й убитого червонодеревника.

Перевiвши погляд на Тараса Адамовича, Мiра запитала:

– А чому цю справу передали Менчицевi?

Колишнiй слiдчий, який саме взявся за перечитування протоколiв, що iх Мiра тiльки-но вiддрукувала, вiдклав папери та мовив:

– Я запропонував таке рiшення Репойто-Дуб’яго. Бо… – вiн завагався i мовив, – хотiв втрутитися у розслiдування. А з Менчицем ми вже працювали ранiше – нам доволi зручно координувати своi дii.