Справа майстра-червонодеревника

Мiрi навряд чи личитиме такий колiр, але молодша сестра, безперечно, виглядатиме у нiй дивовижно. Олива вiдтiняе блiду шкiру темнокосоi Вiри, робить очi глибшими, вуста виразнiшими. Для такоi сукнi дiвчина обере особливу пудру – бiлоснiжну. Останнiм часом вона узагалi не вiдкривае коробочку з лавандовою. Здаеться, навiть сховала ii десь на сподi однiеi iз шухляд туалетного столика. Туалетний столик у iхнiй квартирi виготовив не майстер-червонодеревник Семен Нечипорук, у ньому зовсiм немае таемних шухляд чи панелей, на якi потрiбно натиснути, щоб вiдкрити сховок.

Хоч iнколи здаеться, що таки е – у метушливi днi, коли Вiра переривае всi шухляди, шукаючи якусь шпильку чи рум’яна. Балерина вмiе губити речi будь-де. Якби вона поклала записку до шафи Тараса Адамовича, навряд чи хтось зумiв би ii вiдшукати, навiть, якби знав таемницю шухляд тоi шафи.

– Ми отримали кiлька цiкавих вiдповiдей, – усмiхнувся старий слiдчий, вiдповiдаючи на запитання балерини, про яке Мiра вже встигла забути.

Секретарка здивовано подивилася на колишнього слiдчого. Про що вiн говорить? Якi вiдповiдi? Усе, що вони знають – принаймнi те, що встигла сьогоднi вiддрукувати Мiра до того, як у будинок iз мiхом гiрлянд i прикрас для ялинки увiрвалася ii сестра – кiлька слiв, що iм напередоднi встиг сказати Олександр Горенко. Здавалося, колишнiй пiлот хвилювався тодi, коли увiйшов до будинку Тараса Адамовича та завважив iх iз Менчицем у кiмнатi.

А коли промовив дивне слово «крааль», Мiра вiдчула, що починае хвилюватися сама, бо чомусь здавалося, що воно таiть у собi найголовнiшу загадку. Розгадають ii – знайдуть убивцю.

Слова Горенка, певно, вiдбилися розчаруванням на ii обличчi, бо ж вiн, нiби вибачаючись, додав:

– Звичайно, це нiчого не пояснюе…

Загадковим краалем вiн назвав тип поселень африканських народiв, коли всi будиночки розташовувалися по колу, а у центрi поселення мiстився загiн для худоби.

– Що ж, це, принаймнi, пов’язано з биками, – стенув плечима Тарас Адамович, – а звiдки ви дiзналися, що означае те дивне слово?

Горенко вiдповiв не вiдразу, хтозна, чого вагався. Зрештою, обвiвши поглядом присутнiх, сказав:

– Я не можу точно згадати, але менi здаеться, я… Я майже певен, що колись читав вiрш про п’ять бикiв i крааль. Можливо, то був вiрш моеi сестри.

– Тiеi, яка лiтала на кулi? – запитав Менчиць.