Справа майстра-червонодеревника

Вiн бачив iхню пронизливу блакить навiть з-пiд вуалi тодi, на кладовищi, бiля могил князя Курдашова та його дружини. Раптом у спогадах молодого слiдчого сплив силует iншоi дiвчини пiд вуаллю. Насмiшкуватий дзвiнкий голос, аромат яблучних парфумiв, вуаль не траурна – оманливо-загадкова, густа, як найтемнiша вереснева нiч. Крiзь ту вуаль вiн спочатку не мiг роздивитися очей Барбари Злотик, але згодом дiзнався, що вони темнi, iз зеленим вiдблиском, хоч i змiнюють колiр залежно вiд освiтлення. Навряд чи Барбару Злотик засмутить смерть старого слiдчого, який був iнiцiатором ii арешту.

Автомобiль зупинився бiля знайомого Менчицю невисокого паркану. Викривленi гiлки старих яблунь обплiтали будинок з усiх бокiв. Молодий слiдчий рипнув хвiрткою, завагався. Якщо це справдi мiсце злочину, варто зважати на деталi – слiди на стежцi, акуратно виметений порiг.

– Ви гадаете… – звернувся Менчиць до Репойто-Дуб’яго.

– Не впевнений, – вiдповiв той. – Про вбивство розповiв двiрник, якому, своею чергою, розповiв хлопчина з газетами, малий говорив про тiло у будинку, сказав, що багато кровi.

Менчиць повiльно рушив стежкою у напрямку веранди. Розносник газет приходив до цього будинку щоранку, отже, першим або одним iз перших виявив тiло. Менчиць уже майже торкнув ручку дверей, як почулося рипiння хвiртки. Молодий слiдчий та начальник розшуковоi частини озирнулися. Бiля хвiртки завмерла дiвчина у темному пальтi. Зараз вона була без вуалi. І з вiдстанi у кiлька крокiв Якiв Менчиць мiг бачити пронизливу блакить ii очей кольору серпневого неба.

– Мiро, навiщо ви сюди прийшли?

Репойто-Дуб’яго сумно подивився на дiвчину й додав до реплiки слiдчого:

– Панно Томашевич, я змушений попрохати вас…

– Щось тут трапилося? – тихо запитала дiвчина.

– Ми не знаемо напевно, – вiдповiв iй Менчиць, – але, здаеться, тут сталося убивство. Тарас Адамович…

– Вплутався у нову справу?

Невже вона ще не здогадалася? Чи iй надто боляче усвiдомлювати, що колишнiй слiдчий Галушко бiльше не вплутаеться у жодну зi справ… Мiра усмiхнулася.

– Панi Марта передала вам якiсь особливi трави для чаю. Доброго ранку!

Менчиць хоче запитати, хто така панi Марта i навiщо йому трави, а потiм помiчае широку усмiшку на обличчi Репойто-Дуб’яго.