Справа мертвого авіатора

Акуратнi вуса Георгiя Михайловича вдоволено ворушились, коли гiсть здiймав чарку або куштував щось iз наново вишикуваних тарiлок – господар непомiтно для давнього друга знов здiйснив змiну страв.

– Що кажуть в полiцii? – запитав Тарас Адамович.

– Про це згодом. Спочатку – про князя.

– А що з князем? Окрiм того, що вiн встиг одружитися i померти менше нiж за добу?

Рудий усмiхнувся.

– Устиг сконструювати лiтак i пiднятися на ньому в небо над Киевом за шiсть днiв до того, як те саме зробить Ігор Сiкорський.

– Теж на Куренiвському аеродромi?

Рудий хитнув головою та коротко мовив:

– На iподромi.

Киiвський Сирецький iподром, або, як його називали мiстяни – Скакове поле, – ранiше був частиною Сирецьких вiйськових таборiв. Величезний плац, що простягався до Бабиного Яру та хутора Нивки, був пусткою. Врештi 1906 року цю територiю передали мiськiй владi, яка й iнiцiювала створення iподрому Киiвськоi заохочувальноi скаковоi спiлки. Щоправда, не лише кiннi змагання були основою програми нового мiсця для розваг киян.

На iподромi розмiстили спорядження для гри у футбол та занять iз гiмнастики. Двадцять першого квiтня 1910 року iз Сирецького скакового поля розпочав свое повiтряне турне найвiдомiший в iмперii мотогонник, який став авiатором, – Сергiй Уточкiн.

Тарас Адамович примружив очi, замислився. Здавалося, вiн навiть у повiтрi вiдчув терпкий аромат айвового варення. У квiтнi колишнiй слiдчий зазвичай вiдкривав решту лiтнiх та осiннiх запасiв у очiкуваннi нового сезону.

Дiставав iз полиць у льоху найнеймовiрнiшi знахiдки – агрусове чи вишневе, варення з пелюсток троянд або чорничне. Сусiдськi хлопчаки щедро намащували солодкою в’язкою сумiшшю м’якi скибки свiжоспеченого хлiба, наминали з апетитом, встигаючи розповiдати йому останнi новини. У квiтнi того року всi чутки, що iх розносили прудконогi збирачi iнформацii, так чи iнакше крутилися навколо однiеi теми – лiтакiв.

– Це така величезна коробка, – говорив бiлявий верткий хлопчак, який вже встиг вимастити обидвi щоки чорницею, – ще й гуркоче…

– Була негода – перебиваючи його, голосно додав смаглявий хлопчик.

– Ет, яка рiзниця, у квiтнi завжди така погода!

– Було б чисте небо, вiн би лiтав довше! – не погоджувався його товариш.

– …На бензинi, – поважно додав гiмназист, який дивом прибився до босоногих хлопчакiв, – ще й хмарки диму пускае!

Тарас Адамович гладив довгий вус та усмiхався, слухаючи обурливi вигуки голосних промовцiв, iнколи щось запитував.