Справа мертвого авіатора

Отож погожого вересневого дня два роки тому в небi над мiстечком Жовква, коли маленький одномоторний моноплан – Нестеров лiтав на «Моранi-Сольнье», – набираючи висоту, наздогнав австрiйський бiплан, атакувати суперника йому було нiчим. Очевидцi потiм розповiдали, що моноплан зайняв позицiю над бiпланом на вiдстанi 15–20 метрiв, зробив над лiтаком коло, а потiм рiзко спланував зверху просто на лiтак, який переслiдував. Зiткнення – i ось обидва лiтаки падають на землю. Нестеров, як i австрiйцi, якi були у бiпланi «Альбатрос», загинув вiд удару об землю.

Таран виявився смертельним трюком, на вiдмiну вiн мертвоi петлi.

– Розумiеш, у справi, що я пропоную тобi, теж е своерiдна мертва петля. Маю сумнiви, що в полiцii ii розплутають.

– Як щодо подробиць? – запитав Тарас Адамович.

І Георгiй Рудий розповiв йому те, що вiн потiм майже дослiвно переповiсть Мiрi. Зокрема про те, що князя i його молоду дружину було знайдено мертвими у салонi лiтака.

– У салонi? – поставив на стiл чарку Тарас Адамович i додав: – Менi потрiбно було зупинитися кiлька чарок тому або випити ще зо три.

Щось я не розумiю, Георгiю Михайловичу…

– Схвалюю твою другу пропозицiю, – усмiхнувся господар, знов зсуваючи iхнi чарки.

– Що ти маеш на увазi, коли говориш «салон»?

Колишнiй начальник розшуковоi частини примружився:

– Он воно що! Тарасе Адамовичу, саме тому я й запитав, що ти знаеш про лiтаки? Ми живемо у стрiмкий час. Пегу запiзнився на кiлька днiв, а ти, щонайменше, на два роки, якщо, думаючи про лiтак, уявляеш конструкцiю з кабiною для однiеi людини.

Вiн знов наповнив чарки.

– Сiкорський… Так, це прiзвище тобi вiдоме, але я зараз говорю не про батька. Син, Ігор Сiкорський, зумiв здiйняти у повiтря дещо бiльш громiздке, нiж бiплан. Кажуть, на борту його останнього творiння е навiть вбиральня. Чотиримоторний велетень «Гранд» – ось який лiтак приземлився три днi тому на Куренiвському аеродромi.

Тарас Адамович уважно стежив за рухами спiврозмовника.

Рудий прибирав зi столу спорожнiлi тарiлки, пiдсував до гостя новi наiдки. Зима стукала у шибки, однак вiдсахувалася вiд теплого серця будинку, у якому господар розтопив пiч та частував дорогого гостя.

Георгiй Михайлович Рудий був на пiв голови вищий за Тараса Адамовича, зате поступався тому в ширинi плечей. Роки залишили небагато вiдбиткiв на обличчi Рудого, хiба зробили його прозорiшим, висушеним на сонцi, порiзаним тонкими, ледь помiтними зморшками.