Справа мертвого авіатора

Констатували смерть ще на борту, приблизно за годину до зниження.

– Але… Що сталося? – здивувалася дiвчина.

– Ось це ми з вами i спробуемо з’ясувати. Якщо, звiсно, ви погодитесь взяти участь у розслiдуваннi, – спокiйно вiдповiв колишнiй слiдчий.

Мiра розтулила вуста, однак Тарас Адамович зупинив ii жестом:

– Не вiдповiдайте зараз… Здаеться, я чую як починае пахнути славнозвiсний маковий пирiг нашоi господинi! Подумайте, Мiро. Це справа про вбивство. Інтуiцiя пiдказуе менi – справа лиха i небезпечна.

– Але ви погодилися ii розслiдувати!

– Я… Є речi, якi бентежать мене. І найгiрше – за словами Георгiя Михайловича, мого колишнього начальника, вони зовсiм не бентежать полiцiю. До того ж ця справа певним чином для мене е особистою.

Вона не запитала. Вiн подумки подякував iй за делiкатнiсть.

– Я допомагатиму вам, – вимовила дiвчина пiсля павзи.

– Я все одно чекатиму до завтра, Мiро. Це не справа про викрадення, як у випадку з вашою сестрою.

Дiвчина сумно хитнула головою.

– Хiба ж то була справа лише про викрадення?

Тарас Адамович не вiдповiв. Добре, що тут немае Марти з ii тiстом, бiля якого не можна лаятися навiть подумки! Вiн ладен був вилаяти себе за необачну реплiку – у справi, яку вони щойно завершили, теж була смерть. Вiн пiдвiвся з лави, узяв до рук лампу та прочинив дверi в коридор, що вiв до кухнi, де зеленоока вiдьма знов заварювала дивний чай, половину трав з якого вiн не мiг упiзнати.

ІІ. Небо над Киевом

– Що ти знаеш про лiтаки, Тарасе Адамовичу? – запитав колишнiй начальник розшуковоi частини Киiвськоi мiськоi полiцii Георгiй Рудий.

Слiдчий Галушко з цiкавiстю подивився на давнього друга, хрумкнув огiрком, стенув плечима. Господар маетку пiдсунув свою чарку до чарки гостя, вправним рухом наповнив обидвi по вiнця.

– Власне, те, що й усi. Колись читав у газетах про мертву петлю, дражнив одного гонорового француза тим, що його земляк спiзнився на кiлька днiв…

– Пегу, – кивнув Рудий, – так, француза випередив поручик Нестеров.

Вони мовчки випили, у повiтрi зависло несказане «царство небесне». Чи бажають цього мертвим льотчикам? Можливо, тiльки iм i варто бажати.

Нестеров загинув 1914-го, знов утверджуючи за собою право зватися першим – цього разу першим льотчиком, який виконав таран. На початку вiйни лiтаки використовували переважно задля розвiдки, зброi на борту не було.