Справа мертвого авіатора

– Саме цi виходи i дають пiлотам доступ до моторiв. Лiтак конструювали таким чином, щоб пiлоти могли лагодити його пiд час польоту. З одномоторними монопланами чи бiпланами такий фокус не вдасться. Певно, тому заздрiсники з легкоi авiацii верзуть нiсенiтницi про «Гранд» i «Муромцiв» Сiкорського.

– Заздрiсники? – встиг уточнити Тарас Адамович, перш нiж звiдкись знизу пролунав зляканий дiвочий зойк.

Поручик i слiдчий озирнулися у бiк кабiни, де мала стояти Мiра, й остовпiли – дiвчини на крилi не було.

– Зi мною все гаразд, – почувся не надто впевнений голос Мiри звiдкись з-пiд черева лiтака. Тарас Адамович зiтхнув iз полегкiстю, вiдганяючи думку про те, чи часто падав зi свого коня Белерофонт, коли вчився на ньому лiтати.

IV. Агата

Лишень п’ять сантиметрiв пiдбору, м’якi чобiтки з козячоi шкiри. Мiра з Вiрою шили iх на замовлення у похмурого неговiркого шевця, який приховував майстерню на Панькiвськiй за скошеною, майже непомiтною вивiскою.

Вiра не хотiла жодних прикрас, нiякого оздоблення.

– Лише квiтковий орнамент на пiдборi, – запевняла вона.

– І все? – запитав швець, насупивши чорнi густi брови.

– І все. Мае бути вишукано i лаконiчно.

У вiдповiдь майстер бурмотiв щось на кшталт:

– Лiпше прикрасити носак чобiтка – його хоч зрiдка видно з-пiд сукнi.

– Можливо, але я хочу орнамент на пiдборi! – пропалений безапеляцiйним поглядом Вiри, швець капiтулював.

Пошитi на замовлення, цi чобiтки були найзручнiшим взуттям, яке коли-небудь носила Мiра.

Лишень найзручнiше Мiрине взуття, певно, таки не було пристосоване для прогулянок крилом лiтака. Але диво – вона не впала на землю! Мiра дивилася на носаки своiх чобiток i думала, може, й справдi iх треба було прикрасити, намагаючись вiдволiктися вiд запитання, що лунало в головi: «Хто мене впiймав?».

Краем ока поглянула вниз, зауважила ремiнець вiд годинника на зап’ястi чиеiсь руки. Ще один пiлот? Не наважилася звести погляд на обличчя, доки чоловiк не опустив ii на землю.

Вiдiйшла на крок, зробила вдих, намагаючись заспокоiтися.

– Дякую, – проказала, розглядаючи несподiваного рятiвника. Вiн був у шкiрянцi, обличчя – в тiнi. Високий. Мiра вiдчула, як десь iз рiвня мережива, схованого пiд хутряним комiром пальтечка, повiльними хвилями почало пiдiйматися роздратування. Чого вiн мовчить? Що вiн тут робить? Сховався у тiнi, але пропалюе поглядом.