Справа мертвого авіатора

Як виявилося за кiлька хвилин, настрiй розповiдати iсторii поручик Рахлiн мав завжди. Вiн запросив iх у каюту-кабiну лiтака i навiть почастував кавою. Мiра здивовано роззиралася навсiбiч, Тарас Адамович уважно вивчав спiврозмовника.

Схожий снiданок – гарячу каву i бутерброди четвiрка авiаторiв органiзувала собi точнiсiнько у цiй каютi два роки тому, у червнi 1914-го. Снiдали вони, пролiтаючи над Вiтебськом, та насмiшкувато поглядали на юрбу, що зiбралася внизу. Тодi екiпаж лiтака скинув униз невелику трубку з прив’язаним до неi довгим шматком тканини.

У трубцi – телеграми з борту лiтака та кошти на iхню вiдправку. Як потiм з’ясувалося, телеграми з Вiтебська таки вiдправили до Киева…

– Вилетiли з Петрограда близько першоi ночi – завдяки бiлим ночам. Погода була безвiтряною, лише, спускаючись в Оршi, лiтак потрапив у смугу повiтряних течiй, була вже дев’ята ранку, очiкувався спекотний i задушний день. Лiтак кидало навсiбiч, але посадка в Оршi виявилася вдалою, – розпочав iхнiй перший свiдок та мовив далi:

– Усi розпитували, куди ми летимо i як змогли здiйняти у повiтря такий велетень.

Купа людей, квiти… Ми мусили поспiшати – накачати у баки шiстдесят п’ять пудiв бензину – це не жарт. Сiкорський оглядав поле, з якого мали злiтати, i воно його не тiшило. Вузька смуга – п’ятдесят крокiв у ширину i чотириста – в довжину, а далi – урвище i хвилi рiчки! А проте, вiн вирiшив, що ми зможемо злетiти, i лихий поплутав нас усiх погодитися. Далi маршрут пролягав над лiсами й озерами, а отже, слiд очiкувати на потужнi повiтрянi течii. Розiгнали лiтак i вiдiрвалися вiд землi над самим урвищем – досi пам’ятаю, – вiн усмiхнувся, ковтнув кави.

– Мали б прилетiти до Киева до опiвночi, – мовив далi вiн, – але я побачив, що лопнула трубка, яка подавала бензин у мотор; мотор зупинився, бензин, що вже пролився на крило, спалахнув.

– І що далi? – збентежено запитала Мiра, перш нiж Тарас Адамович встиг утрутитися.

– Подалися з вогнегасниками на крило, – вiдповiв пiлот.

– Але як?

– Є вихiд iз кабiни на крило – якраз для таких випадкiв. А ще, звичайно, для того, щоб вразити публiку – в Киевi ми лiтали над аеродромом, стоячи на крилi.

– Як щодо екскурсii на крило? – запитав Тарас Адамович. – Гадаю, це безпечно, поки лiтак на землi.

– Хтозна, – усмiхнувся авiатор, – з лiтаками неможливо передбачити, що безпечно, а що нi.

Але пiлот провiв гостей до вузького виходу з кабiни, що вiв на нижнi крила апарата.