Справа мертвого авіатора

– Сумнiватися у свiдченнях – наш обов’язок, – вiдповiв iй Тарас Адамович. Але ж вона це знае. І знае, що вiн так вiдповiсть.

– Але свiдчення очевидцiв вагомi для розслiдування, без них неможливо рухатися далi. – додав слiдчий Галушко.

– Ти говориш «очевидцi», маючи на увазi осiб, якi могли бачити щось важливе? Але свiдки мають й iншi органи чуттiв. Найцiкавiше те, що всi нашi чуття легко обманути.

– Наприклад? – запитав вiн, наперед знаючи, якi приклади вона наведе.

– Пiд час дощу споруди можуть видаватися ближчими, люди в темному одязi – бiльш худорлявими порiвняно з тими, хто обирае свiтлi кольори, вогонь вночi також видаеться ближчим, нiж е насправдi.

– Це закони оптики, а не обман. Слiдчий повинен це розумiти.

– Слух теж можна обдурити. Дотик, запах, смак.

Вiн знав це. Хтозна, як люди запам’ятовують почуте. Навряд чи виокремлюють кожен звук, радше – вловлюють змiст, але тлумачать по-рiзному. Вiн допитував свiдкiв на трамвайнiй зупинцi, якi бачили, як в однiеi з пасажирок ридикюльник вихопив сумку, зiстрибнув iз вагона пiд час руху i кинувся навтьоки.

За мить до цього увагу пасажирiв вiдволiк волоцюга, який бiг за трамваем i щось волав. Кожен свiдок надав слiдчому Галушку власну версiю того, що вигукував волоцюга.

Вiн брав свiдчення у постраждалих пiд час вуличних бiйок i знав не гiрше за Ганса Гросса – удар ножем чи влучання кулi спочатку вiдчуваються як поштовх. А той, хто пiд час бiйки отримав кiлька легких поранень i одне тяжке, найiмовiрнiше, не зможе сказати, коли саме отримав останне.

Легкi поранення сприймаються жертвами як серйознi, а смертельнi часто взагалi не вiдчуваються.

Чи можна тодi довiряти свiдченням пiлота, який увесь час слiдкував за роботою мотора чи стежив за курсом? Та й хiба його свiдчення бодай якось можуть допомогти iм зрозумiти, що саме сталося? Тарас Адамович подивився на дiвчину, яка поставила запитання i, здаеться, вже доволi довго очiкувала на вiдповiдь.

– Вiро, свiдки – не едине джерело iнформацii.

І не найнадiйнiше.

– Що ж ви вважаете бiльш надiйним? – поцiкавилася балерина.

– Та хоч би й висновок медичних експертiв, якi оглядали тiла жертв, – i вiн поглянув у бiк Менчиця.

– Тарасе Адамовичу, – молодий слiдчий, який простягнув теку господаревi будинку, виглядав невпевнено. – Я хотiв сказати вам вiдразу…

– Щось не так, пане Менчиць?

– До матерiалiв справи не долучили висновок медичних експертiв.