Справа мертвого авіатора

Вiддати шану загиблому прибула навiть Велика княгиня Милиця Миколаiвна, уроджена чорногорська княжна, поцiновувачка усього мiстичного i перша покровителька старця Распутiна, iз сином князем, Романом Петровичем. Коли панахида завершилася, труну з пiлотом, усю у квiтах, винiс iз собору саме князь Роман Петрович разом з офiцерами повiтроплавальноi роти.

– І потiм усi рушили до Аскольдовоi могили, – втрутився високий чорнявий хлопчина.

– Наче то тебе питали, – огризнувся юний промовець, якого перебили.

Той насупився, витер уста, вимастивши щоку у чорничне варення, однак змовчав.

– Бiля могили стрiляли з гармат, – поважно промовив хлопчина у формi гiмназиста. І чого вiн тут?

– А потiм… – якийсь хлопчина хотiв пiдхопити оповiдь.

– Виступали всiлякi поважнi пани, щось говорили, доволi довго. Я схотiв iсти, то вiдкусив яблука, але мама сказали, що не можна гучно чавкати.

На Софiйськiй площi – урочистий молебень на честь перемоги над австро-угорськими вiйськами. Вигуки «ура!» над юрбою, а потiм – «вiчна пам’ять», яку виводять десятки голосiв.

Похорон князя Олександра Курдашова був зовсiм скромним порiвняно з процесiею, що йшла за труною ранiше загиблого його колеги. Тарас Адамович крокував слiдом за невеликою групкою з рiдних та знайомих. Як там говорила Естер – у темному вбраннi люди видаються стрункiшими? За кiлька крокiв вiд нього йшли Якiв Менчиць та Мiра. Дiвчина у капелюшку з вуаллю, молодий слiдчий – у темному костюмi та пальтi, що враз додали йому дивного шарму впевненостi.

– Мiро, – сказав колишнiй слiдчий напередоднi, ретельно добираючи слова. Вона звела очi над чашкою i питально подивилася на нього.

– Я хотiв би попросити вас про послугу.

– Яку?

– Пам’ятаете, я колись говорив вам, що приватних детективiв у нас…

– Не надто схвалюють?

– Щось на кшталт. Вашу сестру я шукав iз мовчазноi згоди начальника розшуковоi частини, свого давнього друга Репойто-Дуб’яго.

Вона вiдставила чашку, склала руки на краечку столу. Колишнiй слiдчий мовив далi:

– Тепер ситуацiя iнша. Слiдчi хочуть закрити справу, в них е пiдозрюваний i вони мають доволi серйознi докази. Ми, так би мовити…

– Вставляемо iм палки в колеса?

– Вступимо у конфронтацiю, якщо надалi проводитимемо розслiдування i нашi висновки не збiгатимуться – а я в цьому майже впевнений – з iхнiми.

– Що ж нам робити?

– Те, що мусимо.