Справа мертвого авіатора

От недовiрливе дiвчисько! Колишнiй слiдчий подумки усмiхнувся. Дивно, що вона не грае у шахи. Шкода, що не грае.

Сильвестр Григорович у вiдповiдь на ii запитання кивнув та повагом додав:

– Так, у багатьох ситуацiях слон… – здавалося, вiн ретельно добирав слова, – видаеться переконливiшим.

Тарас Адамович iронiчно звiв брову, але господар мовив далi:

– Однак…

І справдi було «однак», навiть не одне. Зважаючи на особливу увагу Сильвестра Григоровича до ферзя, конi на шаховiй дошцi перетворювалися на грiзну силу – комбiнацiя ферзя i слонiв iм програвала.

– Королю складно ховатися вiд шаху коня, а для слона чи тури треба розчищати лiнii, – пояснив Сильвестр Григорович i показав: – Кiнь ходить ось так, – намалював вiн лiтеру «Г», – може перестрибувати через iншi фiгури.

– Так, я бачила.

– Кавалерiя завжди може сплутати карти супернику.

Тарас Адамович хитнув головою:

– Слони – теж кавалерiя.

– Десь в Індii хiба що.

– Ганнiбал завойовував Рим на слонах.

– А Олександр Великий – Вавилон.

Тарас Адамович знав, що його партнер наведе цей аргумент пiсля згадки про Ганнiбала. Засяяв переможною усмiшкою.

– Можеш не продовжувати, безсоромний манiпуляторе, – усмiхнувся йому у вiдповiдь Сильвестр Григорович, – я знаю, що ти скажеш.

Надворi загавкав собака, господар пiдвiвся i рушив до дверей. Тарас Адамович повагом розставляв фiгури, певно, розраховуючи, що суперник вимагатиме реваншу.

– Що ви хотiли сказати про Олександра Великого i Вавилон? – озвалася до нього Вiра.

– Олександр повернув з Індii. Цей нахабний слiдчий говоритиме вам, мовляв, злякався бойових слонiв, але ви йому не вiрте, – кинув через плече Сильвестр Григорович i рипнув дверима.

Вiра усмiхнулася.

– І все-таки це жорстоко – використовувати тварин на вiйнi.

– А людей?

– Люди хоч самi роблять вибiр!

– Справдi? – запитав Тарас Адамович. Дiвчина не вiдповiла, вiн додав: – Колись навiть бджiл на вiйнi використовували.

– Це як?

– Кидали вулики у печери чи пiдземнi тунелi, якщо вороже вiйсько намагалося пробратися ними у мiсто.

– Кидають у тунелi вулики?

– В окопи. Чи то лише чутки… – вiн якось сумно ковзнув поглядом по ii обличчю i додав: – Врештi ви можете радiти, Вiро. У цiй вiйнi тварин використовують значно менше – надто механiзованою вона стала.

Сильвестр Григорович знову рипнув дверима. Рум’яне обличчя свiдчило про те, що надворi мороз.