Хвороба Лібенкрафта. Morbus dormatorius adversus: понурий роман

Ігор опустив погляд, спробував вiдсторонитися, але побачене в трамваi наринуло, встало перед очима, i його аж перетiпнуло внутрiшньо. Майже в ту саму мить вiн почув, як Вiктор, сидячи у нього десь за спиною, промурмотiв до когось:

– Ще невiдомо, чи той Лiбенкрафт, бува, не сам запустив цю заразу мiж людей… Вiд них можна чекати всякого, – вiн захрипiв i закашлявся.

Тим часом лiкарка продовжувала:

– Тому вам усiм слiд бути дуже обережними, коли раптом матимете контакти з iнфiкованими.

Нi в якому разi не можна до них торкатися, особливо вiдкритими частинами тiла, руками тощо. Найкраще взагалi уникати контакту, просто вiдiйти геть, подалi…

– А зараза нехай поширюеться? – несхвально пролунало запитання з глибини зали.

– Ну, чому ж? – Лiкарка трохи знiяковiла. – На боротьбу з хворобою в нас мобiлiзовано всi кращi сили. Нашi медики проводять профiлактичнi роботи практично по всiй територii краiни… І ми… ми… Зрештою, ми… наша медицина знайде способи лiкування цiеi недуги.

– Ага! Тобто зараз ця хвороба ще не лiкуеться? – вже конкретно злорадно запитали з iншого кiнця зали. Ігор повернув голову й побачив, що запитуе котрийсь iз робiтникiв сцени, присадкуватий русявий тип, вiчно напiдпитку й готовий поскандалити через найменший дрiб'язок. – Вона ж не лiкуеться, про це всi знають!

Лiкарка стала нiби зовсiм маленькою, опустила очi долу i промимрила щось цiлком нерозбiрливе.

Їй на допомогу поквапився Профорг.

– Зачекайте, зачекайте, не робiть поспiшних висновкiв! – Вiн говорив гучно i трохи налякано, видно, хвилювання лiкарки передалося i йому. – Думаю, насправдi все виглядае не так страшно. Адже потрiбно що? – директор зиркнув на лiкарку. – Потрiбно мити руки, дотримуватись правил гiгiени, правда ж?

Лiкарка кивнула, i залом знову прокотився не дуже гучний, проте вже вiдвертий смiх.

– А ще зуби чистити i вiтамiни пхриймати, – прохрипiв за спиною Вiктор.

 – І регулярно калорiйно харчуватися!..

Почулося рипiння крiсел. Актори й спiвробiтники пiдводилися, наостанок змiрюючи маленьку лiкарку насмiшкуватими недобрими поглядами.

Проте i це ще не був кiнець зiбрання. Профорг, подякувавши лiкарцi, знову дiстав з-пiд пахви список колективу й попросив залишитися в залi близько десятка чоловiк. Серед названих Ігор почув i свое прiзвище.