Хвороба Лібенкрафта. Morbus dormatorius adversus: понурий роман

Вiктор пiдвiвся i, спершись на передне крiсло, хрипко шепнув йому з-за спини:

– Я чекатиму в хр-римерцi…

* * *

Пiсля того, як зала майже спорожнiла, оголошенi актори пiдтяглись у першi ряди, й режисер Метелецький, вийшовши наперед, обвiв iх своiм гострим поглядом крiзь окуляри.

Метелецький був добрим режисером, одним з кращих у iхньому мiстi. Якщо взагалi не найкращим. Вiн ставив багато i плiдно, його спектаклi часом здобували нагороди на конкурсах i оглядах, та й у начальства вiн теж мав добру репутацiю.

Вiн умiв дошукуватись компромiсу, цей режисер Метелецький, i цим своiм вмiнням трохи навiть пишався.

– Шановнi!.. – Метелецький саме так i звертався до всiх людей: i до акторiв, i до керiвництва, i до випадкових зустрiчних. – Шановнi! Ми з вами маемо нове, надзвичайно цiкаве творче завдання. І я сподiваюсь, ми з цим завданням впораемося… впораемося з гiднiстю, отримавши насолоду вiд нашоi творчоi працi. А також, я не сумнiваюсь у цьому, ми з вами зумiемо принести вiдповiдну насолоду нашим майбутнiм глядачам!

За цими словами режисер зняв окуляри й протер iх краечком трикотажного светра невизначеного кольору.

Ця пауза означала: ви все-таки мусите вислухати те, що я вам скажу.

Врештi погляди акторiв таки скупчились на постатi режисера i нерозбiрливий гамiр трохи вщух. Іще зовсiм молода актриса, цьогорiчна випускниця театрального технiкуму, навiть не втрималася i запитала, нiяковiючи:

– То що ми ставитимемо? Вибачте?

Метелецький пiднiс окуляри до обличчя, проте не насадив iх на носа, а затримав перед собою i, мружачись, придивлявся до якостi вiдчищення скелець.

Мовчання в залi зробилось майже цiлковитим, тiльки хтось один на протилежному вiд Ігоря краю другого ряду все ще бубонiв собi щось.

– Так, резонне питання! – Метелецький нарештi повернув окуляри на верхню частину обличчя. – Але е декiлька «але»…

Бубонiння трохи втихло.

Вслухавшись у мовчання акторiв, режисер задоволено продовжив:

– Утiм, про це – пiзнiш. А зараз я просто маю повiдомити вам, що ми з вами працюватимемо над п'есою древнього грецького драматурга Софоклеса «Цар Едiп».

Отут уже нарештi запанувала повна мовчанка. Дехто з акторiв перезирнувся, iншi здивовано витрiщились на режисера. Молода актриса аж пiднеслася зi свого мiсця й так, напiвпiдвiвшись, приголомшено запитала:

– А як?..