Всесвіт

Як вийдете – запитайте в перехожих, вам розкажуть – там недалеко… Або гляньте по картi… Маете карту?

– Маю, але не Киева, – засмiявся чоловiк.

– То тримайте мою! – Андрiй витяг iз внутрiшньоi кишенi своеi куртки атлас Киева. – Вона вже трохи застара, давно нею не користуюся, бо маю на телефонi… Ваша вулиця тут, напевно, е, тож, думаю, розберетеся…

Чоловiк узяв атлас та подякував. Як це не дивно, а вийшло все так, нiби вчинок Андрiя для незнайомця був зовсiм звичайнiсiньким, буденним – буцiмто йому щоразу по прильоту до аеропорту дарують атласи.

Хоча, хто зна, можливо, так воно й було. Бо пiсля цього дивний пан зник у термiналi аеровокзалу, зоставивши Андрiя в легкiй задумi.

Однак, почувши оголошення про прибуття лiтака iз Франкфурта-на-Майнi, хлопець схаменувся й мерщiй побiг до контрольного термiналу, на ходу вставляючи касету в диктофон. На борту саме цього лiтака мав прилетiти пан посол, у якого Андрiй повинен був узяти iнтерв’ю про останнi подii, що трапилися в Нiмеччинi й мали вiдголос навiть в Украiнi.

Перед входом до вiддiлення контролю аеропорту, куди теоретично також мав прибути посол, уже зiбрався добрий десяток журналiстiв.

«Ще б пак, подiя ж неординарна!» – подумав Андрiй.

Вiдверто кажучи, працювати репортером хлопець не любив, та й репортажi не дуже в нього виходили. От i був «засланий» шефом, Борисом Едуардовичем, на цю «каторгу», чи то пак – на пiдвищення квалiфiкацii.

* * *

Тим часом у iншiй частинi аеропорту високий русявий парубок стояв, обiймаючи свою наречену.

Знаете, як у тих прощальних сценах у кiно. Вiн – трохи повненький вайлуватий красень iз зализаним набiк чубом, у стильних джинсах та сорочцi у смужку. Вона – струнка, чорноброва, кароока красуня в коротенькiй спiдничцi, зеленiй блузцi та легенькiй жилеточцi. Дiвчина вiдлiтала на пiвроку стажуватися та переймати досвiд дизайнерськоi майстерностi в американських колег. А вiн, Юрiй, залишався тут чекати та потроху готуватися до весiлля, яке мало вiдбутися одразу пiсля ii повернення. За якусь годину кохана залишить свого обранця та неньку Украiну й полетить у далекi краi на лiтаку вiтчизняних авiалiнiй, де буде нудьгувати за домом, рахуючи днi до iхньоi зустрiчi…

«Хоча, мабуть, нi, Оксi точно не нудьгуватиме», – несподiвано для себе вiдзначив Юрiй. Чомусь вiн був у цьому впевнений, i на душi якось так неприемно зашкрябала кiшечка.