18+: Парафрази й переклади. Книга 1

Схиливши голову, Марiя офiруе,

Дрижить як лист i голос Бога чуе:

«Краса земних люб’язних свiту донь,

Ізраiлю незаймана надiя!

Я вiд любовi весь полуменiю,

Чекай торкання праведних долонь:

Готуй себе до послуху вiднинi,

Жених несе любов своiй рабинi!»

Знов у хмарини вбрався Божий трон,

Став на крило небесний легiон,

Чарiвна арфа шле привiтнi звуки…

Вуста вiдкривши i схрестивши руки,

Марiя вся у неба на виду.

Але куди схвильовано ведуть

Їi уважнi полохливi очi?

Хто в натовпi придворних молодих

Із неi не зведе очей своiх?

Шолом iз пiр’ям, одяг парубочий

І кучерiв закрути золотих,

Високий стан i погляд соромливий —

Все до вподоби дiвi незрадливiй.

До серця iй володар бiлих крил!

Пишайся тим, архангел Гавриiл!

Пропало все. Попри дитячi пiнi,

На полотнi отак зникають тiнi,

Народженi в чарiвнiм лiхтарi.

Прокинулась красуня на зорi

І нiжилась на ложi в млоснiй лiнi.

Та дивний сон, та милий Гавриiл

Немовби ii зiллям опоiв.

Царя небес вона в полон хотiла,

Приемнi iй були його слова,

І перед ним вона благоговiла, —

Та Гавриiл милiшим був – овва…

Так iнколи дружину генерала

Приваблюе козирний ад’ютант.

Що нам чинить? так доля наказала, —

З цим згоднi i невiглас, i педант.

Химер любовi нам не обiйти

(Не мислю нинi iншоi розмови).

Пiд поглядом вогненним гоноровим

Нуртуе кров, колишуться свiти,

Коли нудьга бажань непоборимих

З’iдае нас i душу тяготить,

Нас переслiдуе усюди i томить

Предмет один страждань i дум незримих, —

Ну, правда ж? в колi друзiв молодих

Повiрника знаходимо для тайни.

О пристрастi! Говоримо про них

У захватi юнацькому, звичайно.

Коли ж ми раптом упiймали мить,

Крилату мить довiрливоi згоди,

До радощiв на ложi насолоди

Красу вдалося вмiло прихилить,

Коли любовнi вiдiйшли страждання

І нам бажати вже нема чого —

Щоб оживити пам’ять про кохання

З повiрником плiткуемо – агов!

Їi пiзнав ти, Боже, хвилювання,

І ти пашiв, Всевишнiй, як i ми.

Творити ти закинув намагання,

В мольбах небесних загубив старання, —

Складав палкi закоханiй псалми,

Спiвав з небес: «Люблю, люблю Марiю,

В журбi свое безсмертя волочу…

Де крила? До Марii полечу,

На ii грудях я спочить волiю!..»

Ще щось подiбне у поривi плiв —

Всевишнiй полюбляв барвистiсть слiв…

Улюбленця покликав, Гавриiла,

Про почуття у прозi розказав.