18+: Парафрази й переклади. Книга 1

Я у краси земноi на посту!

Люб’язних вуст усмiшка задовiльна —

Царю небес i Господу-Христу —

І вiршоспiв на лiрi богомiльнiй.

Сумирних струн, можливо, врештi-решт

Їi вiзьмуть в полон церковнi спiви,

І дух святий зiйде на серце дiви;

Думок володар i сердечних веж.

Шiстнадцять лiт, невиннiсть i незнання,

Скiс чорних брiв, незайманих горбкiв

Пiд полотном пружисте хвилювання,

Нога кохання, бiлий ряд зубiв…

Навiщо ж ти, еврейко, усмiхнулась,

Нащо рум’янець личко фарбував?

Нi, свiтку мiй, ти, певно, обманулась:

Я не тебе, – Марiю описав.

В полях, далеко вiд Єрусалима,

На вiдстанi вiд юних волоцюг

(Яких чорти посадять на ланцюг),

Красуня-дiва, ще нiким не зрима,

Без вигадок вела спокiйний вiк.

А муж ii, поважний чоловiк,

Плохий столя!р, сокирник посивiлий,

В поселеннi единий був до дiла.

Вдень i вночi як проклятий крутивсь

То з пилкою, то з рiвнем пiд рукою,

З сокирою, i навiть не дививсь

На тi принади, що йому дались;

І потаемний, витканий судьбою,

Ще у бутонi нерозкритий цвiт,

Що був готовий здивувати свiт,

Лiнивий чоловiк, а чи старенький,

Своею лiйкою не орошав.

Як батько, чемно опiкав еврейку,

Їi, невинну, тiльки годував.

Та, братiе, з небесного амвона

Всевишнiй Бог свiй погляд притулив

До стану, до незайманого лона

Раби своеi – й у собi збудив

Завзяття; i в премудростi глибокiй

Благословити взявся вертоград —

Той вертоград, забутий, одинокий, —

Нагородити щедро дивний сад.

Нiч в нiмотi простори обiймае;

Марiя у кутку собi дрiмае.

Рече Всевишнiй, – дiвi сниться сон;

Їй в небесах вiдкрився горизонт

У глибинi, для ока неозорiй;

У славi осяйнiй, легкiй, прозорiй

Тьми янголiв хвилюються, киплять,

Нелiченi лiтають серафими,

Бряжчать на звучних арфах херувими.

Архангели у нiмот? сидять,

Покривши мудрi голови крилами, —

Яскравими окутаний хмарками,

Господнiй трон, без стелi i без стiн,

І Свiтлий вмить очам явився Вiн…

Всi впали ниць… Стихае арфи дзвiн.