18+: Парафрази й переклади. Книга 2

Рожева шкiра через льон прозорий

Жерцям-скопцям розширювала пори.

Струнка, гнучка, привабнi в тридцять рокiв

Всi лiнii, округлостi грудей.

Кошачi очi, свiжi повнi щоки,

Проте була як вiдьма для людей.

Як Соломон вiдсторонив царицю,

Вона плекала думку, щоб помститься.

У ревнощах, похiтлива, ревнива,

Цариця шанувала культ жерцiв.

З кастратами зiйшлася Астiс мстива,

Втiшалась в диких оргiях скопцiв.

Із пiр’я павича жрець опахалом

Овiював царицю. Іншi впали

Навколо ниць.

Вдихали нiжний тiла аромат.

Як iх точили ревнощi щоденнi,

Торкнутись сукнi – шикувались в ряд.

Вклонялись Астiс бiльше, нiж Ізiдi,

Всi збочення, якi iснують в свiтi,

Кiбелли i Ашери насолоди

Пiзнали iз царицею жерцi

І не бажали вище нагороди,

Нiж мить ii долонi на щоцi.

Весь час була цариця Астiс з ними…

Чутки ходили злi в Єрусалимi.

В яких мiсцях цариця не з’являлась,

Батьки повсюдно вiд ii очей

Дiтей ховали i самi ховались —

Бiда тому, хто вчасно не втече.

Ім’я ii боялись вимовляти,

Але вона умiла свое взяти.

І кожен, хто втрапляв пiд ii владу,

Забути ласку Астiс вже не мiг

Й царицею оволодiння ради

Готовий був iти на всякий грiх…

Повiльно колихалось опахало.

В закритiм храмi спека не спадала.

У захватi царицю споглядали

Жерцi. Вона ж дивилась на вiвтар.

Кастратiв Астiс мов не помiчала,

Їi з’iдала лиш одна мета.

Їi вiдторгнутi душа i тiло

Одного лиш любили i хотiли.

Шукала погляду, чекала слова,

Їй навiть часто снився дотик рук

Царя Ізраiлю. Вона готова

Терпiти череду нестерпних мук,

Щоб Соломону в очi зазирнути,

Любов палку колишню повернути…

Та як порочна Астiс не старалась,

Великий цар душею мов змертвiв…

Любов iз ненавистю поедналась —

Їй нинi ненависний цар царiв!

І Соломон ходив колись до храму,

І навiть став верховним над жерцями.

Та все ж «Заплiднення кривава жертва»

Царевi вiдвернула серце й ум.

– Оскоплення противне навiть мертвим!

Як можна вiдрiзати плоть живу?

Якщо насильно, а чи випадково

Вiдрiжуть чоловiку плоть здорову —

Його це не принизить перед Богом.

Якщо ж самець себе скалiчить сам —

Собi на горе… – Бiльше до порогу

Цар не ступав i поминав той храм.

І марно Атiс полум’янi очi

Царя шукали у темря?вi ночi.

Мiж тим вино, сикера i курiння

Частiше викликали смiх i крик.