18+: Парафрази й переклади. Книга 2

Поклала руку на жорстке волосся,

Цей бiдний хлопець тiльки нею жив,

Та iй сьогоднi не про нього йшлося…

– Все, що про них ти знаеш, розкажи!

Про ту дiвчину i про Соломона…

– О, ти його кохаеш! Як це можна?

Розiрвуть серце ревнощi, царице…

Ну що тобi сказати…

– Говори!

– Мудрець, авiмелех, що був як криця…

Що з ним порив любовний утворив!

Дiвча, мов янголя… Чарiвна врода…

Нiкого не любив ще так володар.

Вiд неi не вiдходить на хвилину,

Як вiрний раб покiрний бiля нiг.

Для нього в свiтi лиш вона едина,

Вiн не вiдводить, наче пес, очей своiх.

– Кажи, – звiрiла Астiс, – все, що знаеш!

Продовжив Елiав: – Мене терзаеш!

Вона вся нiжнiсть, соромливiсть, ласка

І пестощi, немов – сама любов.

Для неi все, що сталось, – дивна казка,

А вiн за неi б i на смерть пiшов.

– Кажи! – цариця люто застогнала

І голову до тiла притискала.

Жерцi тим часом зi скаженим видом,

Із галасом навколо вiвтаря

Носили срiбну статую Ізiди

Й вчиняли собi рани всi пiдряд.

Кинджалами, ножами, канчуками,

А деякi i нiгтями й зубами.

Скривавленi, побитi, навiженi

Істоти, ледве схожi на людей.

Крутивсь пустельник в колi тiм скаженiм,

Так швидко, що здавалось, ось впаде.

Стояв спокiйно посеред дурману

Верховний жрець з ножем з обсидiану.

Жерцi кричали: – Фаллос! Де твiй Фаллос?!

Великий боже, вже пора, приходь!

Озiрiса Ізiда зачекалась,

Жадае лоно благодатну плоть!

Жерцi принишкли раптом, наче мишi,

Пустельник нiж схопив у мертвiй тишi.

Спинився враз, зiгнув худющу спину,

Змахнув рукою, зойкнув пiд ножем

Й до вiвтаря обрубок плотi кинув…

Верховний жрець накрив його плащем,

Щоб до Ізiди доторкнувсь вустами…

На ношах винесли скопця iз храму.

Звук мiдi нiсся над Єрусалимом,

Цариця вiдхилилася назад.

– Юначе, царюватимеш над ними,

Ти будеш суверен, а не васал.

Ти, Елiаве, про таке й не мрiяв,

Месопотамiю i Фiнiкiю,

Ізраiль, Вавилон та Іудею

І Сирiю кладу тобi до нiг.

Розправишся сьогоднi з ним i з нею!..

Юнак сахнувсь, мов у страшному снi.

Очима пропалила, мов тигриця.

– Тебе лиш хочу я, моя царице!

Хай сонце упаде, хай зникнуть люди…

– Ти будеш над царями цар i бог!

Довiку, любий, я твоею буду!

Йди, Елiаве! Йди! Убий обох!

Сказати Елiав щось намагався,

Напружився юнак, вперед подався…

Та Астiс раптом впилася вустами,

Що хлопцевi перехопило дух.