Фатальна помилка

І коли сповiдника на свiже повiтря винесете, нехай один з вас за ченцями збiгае…

Комендант мотнув головою убiк лiжка з мертвою вiдьмою.

– Бачу, тут не обiйшлося без чаклунства. Треба хоча б диякона врятувати.

Гримлячи пiдкованими чоботями, вiн вийшов з камери. Охоронцi кинулися виконувати розпорядження начальства.

Фортеця неподалiк Астраханi,

лiто 1634 року

Дiставшись до ворiт фортецi, вершники спiшилися, i козак постукав рукiв’ям батога у ворота. Всерединi негайно загримiли кроки, в однiй зi стулок на рiвнi очей розкрилося маленьке вiконечко, i похмурий сонний голос прогарчав:

– Хто?.

– Я привiз затриманого до Старця, – пояснив козак.

Пiшохiдна хвiртка миттю вiдкрилася, i прибульцi без подальших зволiкань увiйшли до фортецi. Вартовий, який дивився на гостей похмуро й непривiтно, провiв iх довгим коридором i через фортечний двiр до низенькоi прибудови, у вiкнi якоi горiла товста воскова свiча. Постукавшись, охоронець увiйшов туди сам. Із будiвлi деякий час долинали приглушенi голоси, нарештi вартовий визирнув вiдтiля й попросив гостей трохи зачекати тут, у прибудовi, доки Старцевi доповiдатимуть про iхне прибуття.

У прибудовi було затiсно. За маленьким столиком розмiстився лисий дiдок з величезною сплутаною бородою, що вiдстовбурчилася й усiляко йому заважала. Дiдок вiдiрвав погляд вiд книги, у яку щось записував при слабкому свiчному свiтлi, кивнув гостям i заметушився, звiльняючи лаву поруч iз собою вiд купи пергаментних сувоiв.

– Сiдайте. Мабуть, зголоднiли з дороги? Зараз покличу Параску, вона вмить щось для вас зметикуе. Нiчого, що я з вами отак, по-простецьки?.. Менi це неначебто дозволено, я ж тутешнiй писар Матвiй. Я весь час метушуся мiж черню й знаттю, верчуся-кручуся i з тими, i з iншими, бесiди веду, справи всякi вирiшую… Сiдайте!

Лисий дiдок прочинив вiкно й гукнув:

– Параско! Параско, у нас гостi!..

– Зараз, зараз… – долинуло iззовнi. За деякий час на порозi прибудови з’явилася пишнотiла червонощока молодиця, на ходу поправила сарафан i розкiшну квiтчасту хустку, невдоволено запитала:

– У чому рiч?

– Гостi в нас, кажу ж тобi! Принеси-но чогось попоiсти, вони з дороги зголоднiли.

Красуня невдоволено пирхнула:

– Чого вам принести? У нас не трактир все ж таки…

– Та все неси, все! – роздратовано махнув рукою писар.

Молодиця принесла гостям казанок холодноi кашi й глечик молока:

– От! Це все, що е.