Фатальна помилка

У тишi ночi чулося ii бурмотiння, що переслiдувало Немирича i зводило його з глузду…

– Вiд долi не втечеш, ii не обскачеш на конi, не об’iдеш на возi!.. І дарма, хто помре: може, це будеш ти, пане?.. А може, i якийсь нащадок твiй?..

– Жени!!! Геть жени вiд цього клятого мiсця!!! – у розпачi закричав Андрiй.

Стефан здригнувся, немовби прокинувшись, i щосили стьобнув коня. Але тварина вже не мала потреби в тому: здригнувшись усiм тiлом, кiнь злякано заiржав i понiсся галопом. Земля полетiла з-пiд копит, дерева й хрести замиготiли, потiм злилися в нерозрiзнену суцiльну стiну… Баба вiдлетiла вiд вiзка, i, немов пiдхоплений ураганом крихiтний осiннiй листочок, зникла в нiчнiй пiтьмi.

– Ти бачив бойовище й одинокого козака?! Ти бачив рiки кровi?! – задихаючись, запитав князь у Стефана. – А розлючену юрбу?.. А болото?..

Цвинтар нарештi залишився позаду, вiз вилетiв на велику дорогу, звiдки до панського маетку було вже рукою подати. Мали рацiю завсiдники корчми: шлях через цвинтар виявився найкоротшим… але яким жахливим!.

– Нi, нiякого козака я не бачив. Мабуть, тобi привидiлося, княже, – тихо вiдповiв Стефан. – А баба?.. Та це просто юродива якась. Кого тiльки не зустрiнеш на цвинтарi уночi… Забудь про цi дурницi, княже!

– Як я можу забути таке?! – обурився Андрiй. – Ця карга наврочила чиюсь смерть! І звiдки вона знала мое iм’я?!

– Одружитися тобi потрiбно, княже, а не вислуховувати маячню всяких божевiльних бабiв. А слова ii забудь! Не для тебе це пророцтво, отак. Боже борони вiд таких пророцтв… i вiд клятих божевiльних провiсниць заразом!.

Плеснувши козака по плечу, Немирич легко зiстрибнув з воза. Багряний свiтанок повiльно розфарбовував обрiй, небо затягувалося сiрими рваними хмарами. Вiтер мiцнiшав. Зважаючи на всi прикмети, насувалася гроза.

* * *

Андрiй прокинувся близько полудня тому, що сонячнi променi, золотi й теплi, падали на постiль, зiгрiвали й нiжили, заслiплювали очi… Вiн замружився. Вставати не хотiлось… Одначе добре було б зараз, при денному свiтлi, подивитись на вчорашнiй виграш! Цiкаво, яке багатство вiн загрiб на п’яну голову та пiд везучу руку?.

Князь знехотя пiдвiвся з лiжка, повiльно перетнув кiмнату, простягнув руку до калитки, що лежала на невеличкому столику… Однак мiшечок виявився порожнiм. Андрiй не вiрив своiм очам: там не було жодноi монетки! Зникли також i заставнi, i перстень iз яскравим смарагдом – а йому ж так хотiлося глянути на чудовий камiнь тепер, у яскравому сонячному промiннi!..