Фатальна помилка

«Хто б мiг усе це взяти?!» – губився у здогадах Андрiй. А може, нiхто й не брав?! Раптом усе вигране вчора вiн забув у корчмi?! Чи загубив по дорозi додому?! А може, ота мертва старчиха-циганка вiдiбрала?..

Трохи подумавши, вiн вирiшив, що варто поiхати назад до корчми i з’ясувати, куди ж подiвся вчорашнiй чесний виграш.

* * *

Немирич поскакав полем, потiм через гай. Але коли виiхав на пагорок, то поблизу дороги нiякоi корчми не знайшов. Вона пропала, немовби розчинилася! Немовби й не було ii…

«Що за чортiвня?! Невже заблукав?» – подумав Андрiй.

Вiн пiдвiвся на стременах, ще раз озирнувся довкола й помiтив удалечинi невеличке селище. Вирiшив заiхати туди й розпитати про корчму тамтешнiх жителiв.

Селище складалося всього з декiлькох будинкiв. Маленька дерев’яна церквиця, приосадкувата й низенька, була розташована в центрi селища. Князь вирiшив зайти в церкву, майже порожню в цю годину дня. Опинившись там, вiдчув себе набагато спокiйнiше – зовсiм як у далекому дитинствi… Навiть важко зiтхнув при цих згадках.

Зненацька бозна звiдки виринув старенький священик i запитав спiвчутливо:

– Що привело тебе сюди, чадо Боже?

– Я хочу висповiдатися, отче, – вiдповiв Андрiй.

– Покайся у своiх грiхах, чадо, покайся, – сонним голосом пробурмотiв батюшка, прихильно кивнув i приготувався слухати.

– Це буде не зовсiм звичайна сповiдь, – попередив Андрiй. – Навiть не знаю, iз чого розпочати… Можливо, ти, отче, не повiриш менi. Те, про що я розповiм, звучить дуже незвичайно й дивно…

І Немирич повiдав про вчорашню картярську гру у корчмi, про повернення додому, про зустрiч iз старчихою-циганкою на цвинтарi, про ii жахливi слова i кривавi видiння… Загалом, про все, що сталося.

Андрiй говорив, священик мiж тим слухав уважно, лише зрiдка перепитуючи. По мiрi того, як проходила ця дивна сповiдь, князь вiдчував полегшення. От нарештi хоч хтось зацiкавився його нещасною долею! Намагався вислухати й зрозумiти…

– Неприемна зустрiч! – важко зiтхнув священик.

 – Неприемна, але не така вже i страшна. Звiсно, коли людина бачить смерть, це не завжди означае смерть самоi людини. Ти, чадо, можеш докорiнно змiнити свое життя – i тодi вмре колишне твое життя, розгульне й розпусне! Помре в людинi старе, народиться нове, а людина житиме. Ти досi жив неправедно, багато ворогiв нажив, багато з тобою сталося такого, чого тепер соромишся. Твое серце вимагае змiн, iнакше тебе поглине безодня нерозумiння.